Ксана Рейлі - Недоступна примха, Ксана Рейлі

— Ну, ти йдеш? — спитала у мене Тася, коли ми зупинилися біля входу в клуб.

— Зараз Паша має прийти, — тихо відповіла я.

— Хто? — голосно перепитала дівчина і насупилася.

— Мій друг! Я запросила його теж. Ти не проти?

— Ні, звісно. Це твої справи. Гм, він точно лише друг? — спитала Тася та підморгнула мені.

— Не знаю, — буркнула я та підійшла ближче до дівчини. — Мені тепер здається, що я подобаюся йому.

— Ого! Та це ж круто! Він тобі теж подобається?

— Я раніше не задумувалася про це. Паша дуже хороший, але я не впевнена, що у нас з ним щось вийде.

— Ну, ви завжди можете спробувати.

— Боюся, що це зруйнує нашу дружбу.

— Ти вже зробила перший крок, коли запросила його сюди. Впевнена, що він це зрозумів як натяк на щось більше.

Можливо, Тася все ж має рацію. Паша справді чудовий хлопець, про якого можна лише мріяти. Я ніколи не думала, що ми можемо бути разом, але ж це можливо!

— Привіт! — почула я його голос біля себе.

Коли обернула голову, то побачила усміхнене обличчя свого друга. Він обійняв мене, а тоді швидко поцілував в щоку.

— Вау! — сказав Паша, пройшовшись поглядом по моєму тілу. — Ти сьогодні дуже красива.

— Дякую! — мовила я, усміхнувшись йому.

— Це все дуже мило, але нам час уже розважатися! — заговорила подруга, а тоді простягнула руку до хлопця. — Я, до речі, Тася.

— Паша, — відповів він і потиснув її долоню.

— Ну все, ходімо! — закомандувала подруга та попрямувала до входу.

Хлопець глянув на мене, а я просто знизала плечима і пішла за нею. Біля дверей нас чекав сюрприз у вигляді злого охоронця. Тася про щось говорила з ним, але він лише беземоційно хитав головою.

— Що таке? — спитала я, коли подруга обернулася до мене обличчям.

— Він перевіряє документи, — тихо відповіла вона, — а нам же нема вісімнадцять. Нас не впустять! Зараз я зателефоную до Ліси. Вона щось придумає.

Тася відійшла, щоб поговорити з Лісою. Я ж глянула на Пашу, відчуваючи між нами певну напругу.

— Рада, що ти погодився прийти, — сказала я. — Хоча думала, що відмовишся. Ти ж не любиш клуби та вечірки.

— Інколи мені теж хочеться розважитися.

— Як у тебе справи?

— Робота-дім і так по колу. Нічого цікавого. Насправді я радий, що ти згадала про мене і вирішила запросити.

Я кивнула і в цей момент повернулася Тася.

— Що сказала Ліса? — запитала я.

— Що попросить свого брата, аби він домовився, щоб нас впустили, — відповіла подруга.

Ми декілька хвилин стояли, поки на вулицю не вийшов Віталік. Він не надто доброзичливо глянув на Тасю, а тоді перевів свій дратівливий погляд на мене і на Пашу. Таке враження, наче його змусили підійти до нас.

— Привіт! — радісно заговорила до нього Тася.

Він нічого не сказав, лише закотив очі та підійшов до охоронця. Потрібно було менш як хвилину, аби нас пропустили всередину без перевірки документів. Віталік кивнув, щоб ми йшли за ним. За весь цей час хлопець не сказав нам ні слова. Коли зайшли всередину, то Віталік швидко попрямував у сторону своєї компанії.

— Дякую, що провів нас! — крикнула йому вслід Тася, але він ніяк не відреагував. Вона важко видихнула, а тоді глянула на мене. — Чому я така дурна? Йому ж абсолютно байдуже.

— Ти не дурна, — сказала я та ледь усміхнулася, — а просто закохана.

— Ходімо до бару! — заговорив Паша і схопив мене за руку.

Я оглянулася на Тасю, щоб подивитися, чи вона піде з нами. Дівчина лише легенько усміхнулася мені та помахала рукою, даючи зрозуміти, що залишає мене з Пашею наодинці.
Біля бару було доволі багато людей, але нам вдалося знайти для нас невелике містечко. Поки Паша обирав для себе випивку, я оглянулася по сторонах. Сама не знала, навіщо робила це. Мені хотілося хоч краєчком ока побачити Давида. А ще більше бажала, щоб він помітив мене з Пашею. Я впевнена, що це нічого не змінить, але чомусь хотіла, щоб Давид побачив, що він не так сильно мені потрібен.

— Ем, все добре? — спитав Паша, розглядаючи моє обличчя.

— Та-а-ак, — протягнула я та усміхнулася. 

— Ти наче шукаєш когось, — підозріло сказав він.

— Просто дивлюся, хто тут є.

— Зрозуміло.

Паша почав розповідати про свою роботу. Я ж намагалася уважно слухати, а не шукати поглядом Давида. В один момент мені здалося, що я помітила його. Він сидів на одному з диванчиків, обіймаючи однією рукою Камілу. Мені чомусь захотілося засміятися, хоча всередині усе розривалося. Могла б заперечувати це довго, але я все ж ревнувала його. Між нами толком нічого й не було, але чомусь мої почуття були непідвладними мені. Я деякий час дивилася на них, поки Давид не помітив мене. Я широко усміхнулася йому та помахала рукою, вітаючись. 

— Валь, куди ти дивишся? — спитав у мене Паша, а мені раптом стало соромно за те, що я забула про нього.

— Знайомих побачила, — відповіла я та глянула на хлопця.

— У тебе тут, мабуть, вже багато друзів з'явилося.

— Не дуже, якщо чесно.

— А хлопець? — раптом спитав Паша. — Так, ми з тобою ніколи про таке не говоримо, але мені важливо це знати.

— Чому? — поцікавилася я.

— Бо ти — найближча мені людина. Між нами не повинно бути якихось таємниць.

— Якби у мене був хлопець, то він би не дозволив мені так просто ходити в клуб з іншим.

— Але ж я — просто твій друг.

Паша дещо дивно подивився на мене. Таке враження, наче він чекав, що я заперечу це. Темна сторона моєї душі захотіла скористатися цим, але я не могла так вчинити. Наша дружба дійсно дуже дорога мені.

— Так, друг! — сказала я та легенько усміхнулася. — Як і я подруга для тебе.

Хлопець кивнув і одним махом випив усе, що було в його стакані. Я ж намагалася вдавати, що нічого не помічаю, а наш похід в клуб — це просто по дружбі.

— Може, потанцюємо? — спитав у мене Паша та простягнув свою руку. — Якраз повільна музика почалася.

— Гаразд, — погодилася я та кивнула.

Я прийняла його запрошення, а тоді він повів мене на танцювальний майданчик. Тут уже зібралося досить багато парочок. Паша поклав мої руки собі на шию, а свої — на мою талію. Ми були надто близько одне до одного, а я відчувала якесь дивне хвилювання. Я підняла погляд, розглядаючи хлопця. Він був дуже красивим, правда. Темні густі кучері, світло-карі очі, виразні вилиці та пухкі губи. У Паші досить високий зріст, хоча він нижчий за Давида. Мені не хотілося вишукувати відмінності між ними, але мій мозок сам це робив. Можливо, Паша не так зрозумів мій довгий погляд на нього. Він легенько усміхнувся та обережно нахилився до мене. Тривожне передчуття з'явилося всередині. Я заплющила очі, коли він торкнувся своїми губами до моїх. Можна було б відштовхнути його від себе, але я не хотіла. Легка волога з'явилася на губах і я розімкнула їх, дозволяючи хлопцеві поглибити поцілунок. Мені хотілося відчути хоч краплину того, що було з Давидом. Від його поцілунків ураган емоцій переповнював мене зі середини, а зараз — порожнеча. Я не відчувала нічого — лише фізичні рухи губ, які не приносили ніякого задоволення.

— Ем, я зараз повернуся, — сказала я, коли ми відсторонилися. — Мені потрібно у вбиральню.

— Все нормально? — спитав Паша, уважно глянувши мені в очі.

— Так, — я спробувала усміхнутися йому. — Все в порядку.

Я попрямувала до вбиральні, намагаючись побороти відчуття сорому. Швидко влетіла в кімнату та одразу ж підійшла до дзеркала. Я міцно вчепилася пальцями за краї стільниці й опустила голову. Совість нагадала про себе, і я зрозуміла, як погано вчинила. Паша тепер сподіватиметься на щось більше, але я не зможу йому цього дати. Тільки це ж просто поцілунок, правда? Ми випили й так сталося. Може, для нього це теж нічого не означає?
Я глибоко вдихнула, вдивляючись у своє зображення в дзеркалі. Раптом двері різко відчинилися. Я аж здригнулася від переляку. Мабуть, забула замкнути їх. Дивний страх з'явився всередині, коли я побачила Давида.

— Вийди звідси! — різко сказала я, але хіба ж він послухає?

Хлопець зачинив за собою двері, а тоді перекрутив замок, замикаючи їх. Я відчула надто сильне хвилювання. Мені страшенно хотілося прогнати його, але водночас дивні потаємні бажання вирішили нагадати про себе.

— Ти тепер з ним? — дещо сердито спитав Давид і підійшов ближче до мене.

— Моє життя тебе не стосується, — буркнула я та обернулася до нього обличчям. — Я можу бути з ким захочу, зрозуміло?

— Але ж ти не хочеш його, правда?

Хлопець глянув на мене, примруживши очі, а я роздратовано відвела погляд. Мене починала злити його присутність, а точніше — моя реакція на неї.

— Що тобі потрібно? — спитала я.

Він підійшов ще ближче. Я ж зробила декілька кроків назад, але сперлася поясницею до стільниці. З'явилося таке відчуття, наче я в пастці. Давид пильно дивився на мене, а ще стояв надто близько. Один його запах зводив мене з розуму.

— Тобі сподобалося? — спитав хлопець і опустив погляд на мої губи. — Те, як він цілував тебе?

— Так! — збрехала я, глянувши йому прямо в очі. — Це було краще, ніж з тобою.

Я помітила, що Давид міцно стиснув щелепи, стримуючи злість. Він потягнув свою руку та витягнув з диспенсера один паперовий рушник. Хлопець ледь намочив його водою, а тоді витер ним мої губи. Я здивовано дивилася на нього, бо не розуміла, що взагалі відбувається. Потім він викинув паперовий рушник у кошик для сміття, а сам сперся на стільницю руками по обидва боки від мене.

— Що ти…

Я не встигла договорити, як він накрив мої губи своїми у палкому поцілунку. Як сильно мені б не хотілося противитися йому, я не могла. Моє тіло зовсім не слухалося здорового глузду. Дивне тепло з'явилося всередині, а серце шалено билося. Я охопила його обличчя руками, відповідаючи на поцілунок. Одним махом Давид підняв мене та посадив на стільницю. Він розсунув мої коліна, а сам встав між ними, щоб бути ще ближче.

— Я не розумію, — прошепотів він та почав цілувати мою шию, легко покусуючи шкіру.

— Не розумієш що? — тихо спитала я, важко дихаючи.

— Чому мене так сильно тягне до тебе?

— І мене до тебе. Я теж цього не розумію. 

Давид уважно подивився мені в очі, а тоді знову поцілував у губи. Я одразу відповіла йому, хоч і знала, що це неправильно. За цими дверима на нього чекає дівчина, а на мене — Паша. Тільки тут і зараз ми лише вдвох. Це — єдине, що мало значення.
Він провів своїми руками по моїх ногах, а від цього моя шкіра покрилася сирітками. Незнайоме мені бажання переповнювало мене зі середини. Я зрозуміла, що зараз дуже сильно хочу його... І моє тіло теж цього бажало понад усе.