Юлія Богута - Відьмина служба підтримки, Юлія Богута

Розділ №10. Гарячий поцілунок

Після кілометрової черги на пошті та дурної розмови з матір'ю, відчуття свята випарувалося, так і не з'явившись повною мірою. Дивлячись на дерев'яні двері в кав'ярню, я вже думала порушити обіцянку і вирушити додому — в тепле ліжечко. І я б пішла, але, як на зло, мене помітили:

— Ура! Народ, тут Еля повернулася! Нап'ємось! — заголосили вхідні двері, широко відчиняючись. — Ну, чого ти, як не рідна? Проходь давай, там весело.

Поглянувши на заповітну дорогу до будинку, я похитала головою, пообіцявши собі випити чашечку чогось зігріваючого і повернутися до себе. Зайшовши в прохід, я не повірила своїм очам — у «Тихому домі» стояв такий аншлаг, що яблуку не було де впасти. Ліворуч від входу Алан повісив на стіну половий килимок і табличку «Співбутильник на годину. Звати Арчі». Незвичайний співрозмовник якраз про щось щиро говорив з п'яним у мотлох відвідувачем, коли я шукала куди можна було розмістити свою промерзлу тушку. Але, нажаль, хоч якесь вільне місце було тільки там. Тому я подалась ліворуч, проти волі підслуховуючи чужу розмову. 

— ...а вона ніяк! Я їй і духи дарував, і квіти! А вона мене відшиває, та й так по дурному... а я ж люблю її до божевілля!

— Як же я тебе розумію! Ти їм усе, а вони тобі тільки бруд в душу несуть! Одне розчарування. Ніякого тепла та затишку! — Арчі позіхнув і сонно промимрив. — Тільки тупцюють по твоїй самоповазі та порівнюють із порожнім місцем...

— Так! І головне носа кривить, морщиться ніби я їй не троянди вручив, а полин... і що мені робити? — шморгнув чоловік. Мій ніс вирішив привітатись і вітально шморгнув у відповідь. Ми переглянулись. Вирішивши, що знайомство відбулося, я присіла і повісила пальто на спинку стільця. А ось килимок почав сопіти — схоже надихався спиртного та заснув. — Доброго вечору?

— І вам доброго. Що, жінка не оцінила благородного пориву вашого серця? Погана жінка значить, — співчутливо кивнула, підзиваючи до себе єдиного офіціанта в цьому місці. — Мені чогось зігріваючого, без кави, будь ласка.

— Ласкаво просимо, пані відьмо. Я передам Алу, що ви прийшли, — Кай хитро посміхнувся і пішов приймати інші замовлення, а я так і дивилася на п'яного сусіда по столику.

— Непогана, просто дивна.

— Чому ж? — поцікавилася, розглядаючи людину, що сиділа навпроти. Він був цілком гарний на вигляд: коротка стрижка, сильне тіло, приємний одеколон, проникливий голос і, судячи з дорогого коньяку, гроші теж були. — Мені важко уявити, що від вас бігають дівчата.

— А вона бігає! Як тільки підходжу, закриває носа долонею і тут же бігти! Я її наздоганяю, за руку беру, а вона дивиться на мене очима повними сліз і так своїм гарним носиком шморгає, що мені соромно стає! Очі червоніють, обличчя в плямах і щось щебече про мої духи...

— Носиком, кажете? — мені згадався мій нещасний ніс після алергії. Ми з нею родичі, чи сестри по нещастю? Аж надто схоже описав симптоми. — А чи не пробували до неї підійти так, без нічого? У вашої красуні схоже алергія на парфумерію, тому така і дивна.

— Ік, — стрепенувся сусід. — Алергія?

— Ага. Погано їй від усього пахучого, ось і біжить від вас. Повірте мені, я, коли маю загострення алергії, не те що про кохання не думаю, я взагалі ні про що не думаю, намагаючись не чхати.

— Ік, — відвідувач задумався, почухав коричневий чуб на голові й, залишивши гроші, поспішив одягатися. — Дякую вам, я піду виправляти ... Ік! Ситуацію. Ік! Гарного вам вечора! Ік!

— Дякую...

Дивлячись на товариша, який виходив хитаючись на вулицю, мені згадалися слова матері про пошук чоловіка. І що б я робила з ним у такій ситуації? Ось закохається в мене гарний балбес, травитиме ненароком кавою і запиватиме недосип в найближчій кав'ярні. А що далі? Терпіти його та пояснювати, що та як? О! І це ще навіть не кажучи про оживаючі предмети! Я колись у дитинстві захворіла, і якось випадково оживила бюстгальтер. А ще якось унітаз. От як би я пояснювала своєму хлопцю, чому вони говорять? Навіть не так! Що б він відчув, вмостившись своєю філейною частиною з ранку на обідок, який почав би йому жалітись, що його не люблять і поливають лайном? Ні, я ще не готова до стосунків!

— Ти спиш? — покликала я килимок, бажаючи поговорити про насущне. Тихе сопіння підтвердило мій здогад і я з сумом зітхнула. Залишивши свої речі за столиком, вирішила відвідати барну стійку.

 Навколо гарбуза роїлися люди, танцюючи під легку святкову музику. Алан повісив над нею неонову вивіску "Люсіаліна́рія", а нижче дописав "Перевірка на тверезість". І чого це він їм імена дав, та ще й такі зубодробні. Їй богу якесь знущання. Не кожен тверезий вимовить з першого разу правильно, а він розважати п'яних повадився.

— Ело! — закричала стійка, вітально дзвонячи келихами на поличках. — Ти прийшла! А ми тут без тебе вже напилися... І навіть встигли попустувати на славу. Он, Арчі обіймають пів вечора витончені красуні, бажаючи втішити нещасного. А мене геть, кожен третій… — стійка відволіклася, поглядаючи на відвідувача — Красень, у синій сорочці, ти хоч морду свою витри, перш ніж звалюватися на мої пишні груди!

— Та вони ж дерев'яні! — пробурмотів клієнт, вмостившись щокою на стільню. Від подібної образи Люся обурилася і закричала:

— Зате мої! Нема чого слини свої розпускати на моїх дівчаток! Своїх відрости спершу, а потім чужі критикуй! У самого, мабуть, маленькі, а на мої намовляєш!

— Люсь, він чоловік, — натякнула я стійці на те, що у нього грудей бути не могло. Але, мабуть, стійка теж уже була п'яна вщент. — Вгамуйся.

— Та я й то більше мужик, ніж ця ганчірка!

— Ну, годі, Люсь. Досить. Краще налий мені попити чогось, а то я зовсім задубіла. Морозить моторошно...

— Зараз організуємо! — простягла задерикувато стійка, посовуючи мені склянку з якимось соком. — Пробуй, допоможе.

— А що там? — недовірливо перепитала, намагаючись вловити аромат. Як на зло, ніс заклало і я ледве почула запах цитрусових. — Гаразд, чорт із ним.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍