Зигмунд Фрейд - Психологія сексуальності, Зигмунд Фрейд

інцесту, увібрати в себе ті моральні приписи, які абсолютно виключають при виборі об’єкта улюблених із дитинства осіб, кровних родичів. Дотримання цього обмеження є насамперед культурною вимогою суспільства, яке має боротися з поглинанням сім’єю всіх інтересів, потрібних для створення вищих соціальних одиниць, тому суспільство всіма засобами домагається того, щоб розхитати у кожного окремо, особливо у юнаків, зв’язок із родиною, що має тільки в дитинстві вирішальне значення[52].

Але вибір об’єкта відбувається спершу в уяві, й статеве життя дозріваючого юнацтва може переборюватися лише в фантазії, тобто уявленнях, які ніколи не повинні здійснитися[53]. У цих фантазіях у всіх людей знову проявляються інфантильні схильності, тепер посилені соматичним наголосом; серед цих фантазій, закономірно і часто повторюючись, на першому місці опиняється диференційоване вже завдяки статевому тяжінню сексуальне прагнення дитини до батьків, сина до матері й доньки до батька[54]. Одночасно з подоланням і відмовою від цих чітких інцестних фантазій відбувається один з видів найзначнішої і найболючішої психічної роботи періоду статевого дозрівання — звільнення від авторитету батьків, завдяки якому створюється така важлива для культурного процесу протилежність нового та старого покоління. На кожній із зупинок на шляху розвитку, який належить пройти окремим індивідам, певна їх кількість застрягає, таким чином існують і особи, що ніколи не змогли позбутися авторитету батьків і відірвати від них свою ніжність повністю або частково. У більшості випадків це дівчата, які, на радість батьків, повністю зберігають свою дитячу любов надовго після періоду дозрівання, і тут дуже повчально спостерігати, що в подальшому шлюбі цим дівчатам бракує можливості дарувати своїм чоловікам те, що їм належить. Вони стають холодними дружинами та залишаються анестетичними в сексуальних стосунках. Звідси ясно, що нібито асексуальна любов до батьків і статеве кохання живляться з того ж самого джерела, тобто перша відповідає інфантильній фіксації лібідо.

Що ближче наближаєшся до глибоких порушень психосексуального розвитку, то очевиднішим стає значення інцестного вибору об’єкта. У психоневротиків унаслідок негативного ставлення до сексуальності значна частина, або й уся психосексуальна активність, спрямована на знаходження об’єкта, залишається в несвідомому. Для дівчат із дуже значною потребою в ніжності і з таким же жахом перед реальними вимогами сексуального життя непереборною спокусою стає, з одного боку, бажання втілити в життя ідеал сексуального кохання, а з іншого — приховати своє лібідо під ніжністю, яку вони можуть проявляти без самодокору, зберігаючи на все життя інфантильну, оновлену в період настання статевої зрілості схильність до батьків або братів і сестер. Психоаналіз легко може довести, що такі особи в звичайному сенсі слова закохані у своїх кровних родичів, приховуючи за допомогою симптомів та інших проявів недуги свої несвідомі думки та переводячи їх до свідомості. Навіть у тих випадках, коли людина, що була раніше здоровою, занедужує після нещасного кохання, можна з переконливістю відкрити, що механізм цього захворювання полягає в поверненні її лібідо до обраних у дитинстві осіб.

Вплив інфантильного вибору об’єкта

Так само і той, хто щасливо уникнув інцестної фіксації свого лібідо, все ж не цілком позбавлений її впливу. Явним відгомоном цієї фази розвитку є серйозна зако­ханість юнака, як це часто буває, в зрілу жінку чи дівчини в немолодого, авторитетного чоловіка, які можуть оживити у них образ матері чи батька.

Під віддаленішим впливом цих прообразів взагалі відбувається вибір об’єкта. Особливо чоловік шукає об’єкт під впливом спогадів про матір, оскільки вони домінують із самого раннього дитинства; в повній злагоді з цим, якщо мати жива, вона опирається цьому оновленню та вороже зустрічає його. За такого значення дитячих стосунків до батьків для вибору об’єкта в майбутньому легко збагнути, що будь-яке порушення цих дитячих взаємин має найтяжчі наслідки для сексуального життя в такому віці; і ревнощі коханих завжди мають інфантильне коріння або принаймні посилення з інфантильних переживань. Чвари між самими батьками, їх нещасливий шлюб зумовлюють найтяжчу схильність до порушення сексуального розвитку або невротичного захворювання дітей.

Інфантильна схильність до батьків є, мабуть, найваж­ливішим, але не єдиним із наслідків, які, будучи оновленими при статевому дозріванні, вказують шлях вибору об’єкта. Інші зачатки такого ж походження дозволяють чоловікові, все ще базуючись на переживаннях дитинства, спрямувати свій вибір більше, ніж лише в один сексуальний ряд, і створити цілком різні умови для вибору об’єкта[55].

Попередження інверсії

Завдання, що виникає при виборі об’єкта, полягає в тому, щоб не упустити протилежну стать. Вона, як відомо, вирішується не без певного намацування. Перші душевні рухи після настання статевої зрілості часто — без особливої, втім, шкоди — бувають помилковими. Дессуар цілком слушно звернув увагу на закономірність мрійливого приятелювання юнаків і молодих дівчат із особами однакової статі та віку. Найбільшу силу, що перешкоджає тому, щоб інверсія сексуального об’єкта залишилася назавжди, становить, без сумніву, та притягальна сила, яку справляють одна на одну протилежні статеві ознаки; в нашому викладі ми нічого не можемо навести для пояснення цієї обставини. Але цей фактор сам по собі недостатній, щоб виключити інверсію; до нього додаються ще й інші моменти. Насамперед стримуючий авторитет суспільства; там, де інверсія не розглядається як злочин, можна переконатися, що вона цілком відповідає сексуальним нахилам багатьох індивідів. Надалі щодо чоловіка можна припустити, що дитячі спогади про ніжність матері й інших жіночих осіб, піклування яких він у дитинстві відчував, енергійно сприяють тому, щоб спрямувати свій вибір на жінку, тим часом як відчуті з боку батька в дитинстві сексуальне залякування та становище його суперника відволікають від однакової з ним статі. Обидва моменти мають, проте, актуальність і для дівчини, сексуальна активність якої перебуває під особливою опікою матері. Таким чином створюється вороже ставлення до своєї власної статі, яке має рішучий вплив на вибір об’єкта в сенсі, який вважається нормальним. Виховання хлопчиків чоловіками (рабами стародавнього світу), мабуть, сприяло гомосексуальності; дещо зрозумілішою стає частота інверсії у сучасної знаті, завдяки послугам чоловічої прислуги та меншим особистим турботам матерів про дітей. У певних істеричних осіб завдяки відсутності в ранньому дитинстві одного з батьків (смерть, розлучення, відчуження) той, хто залишився, притягує до себе всю любов дитини, створюється умова, що має обмежувати стать обраної пізніше в сексуальні об’єкти особи і водночас можливість постійної інверсії.

Резюме

Тепер буде своєчасним спробувати підсумувати викладене вище. Ми виходили з ухилянь статевого потягу щодо об’єкта та його мети і зустрілися з питанням, чи ці ухилення є наслідком вродженого нахилу чи життєвих впливів? Відповідь на це запитання випливає з нашого погляду на умови прояву статевого потягу у психоневротиків, численної та не дуже віддаленої від здорових групи людей, — погляду, що базується на психоаналітичному дослідженні. Ми виснували таким чином, що у цих осіб можна довести схильність до всіх перверсій як несвідому силу, що проявляється в утворенні симптомів, і могли сказати, що невроз є таким собі негативом перверсії.

З огляду на відоме нам тепер значне поширення схильності до перверсії, ми змушені прийняти таку точку зору, що схильність до перверсії становить загальну початкову схильність статевого потягу людини, з якого упродовж періоду дозрівання розвивається нормальна сексуальна поведінка, внаслідок органічних змін і психічних затримок. Ми сподіваємося, що зможемо довести початкову схильність у дитячому