Михайло Сергійович Брініх - Шахмати для дибілів: цейтнот доктора Падлючча, Михайло Сергійович Брініх

гамні колупаюцця. А інші самі стають в очірідь, шоб швидше попасти у кіпящу сєру - із чистого любопицтва і безтолковості. Якшо ви всі - созданья божі, то як могло так получицця? Но потім, наблюдая за метаннями вашого небесного гінірала, я поняв, шо він і сам достаточно протіворічивий. Тада то я і предложив йому партєйку в шахмати сиграть… На інтірєс… - Дєніс Іванович, якого ми продолжим так називать чисто по інерції, заулибався власним спогадам. - Дак вмєсто того, шоби безропотно принять моє чисто ігрове прівосходство, він і сам рішив шукать лазєйки! Хто б міг подумать! На щастя, нєкоторі вєщі вам, людям, доручать ніззя. Він цього попросту не врахував! От і типер… Даремна суматоха, стіки нєрвів, іспорчена судьба… Вам, доктор, не обідно? А втім, не одвічайте. Напрасниє слова.

Крутнувшись на своїх огидних ратицях він щолкнв пальцями - і в центрі зала появився оригінальний столік із мраморною шахівницею да ікрустірованими клєтками.

- А вот і мій для вас сюрприз! Ви должни узнать цю дівну мебіль. - Мєтнувши бистрий взгляд на клєть, дірєктор воодушивився. - Да-да, це він! Той самий столік Старицького. На цих от клєтках бізумєц Чігорін кадато показав старіку мою ефектну партію в монастирі Святой Сабіни, чим тронув його зибкій ум. Я пощитав, шо буде символічно сьогоднішній риванш сиграть на ньому. Ради цього мені пришлось вступити в корупционну связь, і стирити його прямо із фондів вашого замічатільного музєя Тараса Шеченка. Втім, там і без мене тирять ізрядно…

Ще один щолчок пальцями - й на столику вистроїлись шахматні фігури. Тим часом Міша, забившись в угол, зажав голову мєжду коліньми й качався із сторони в сторону, - в його мозгу наростало якесь странне, небувале раніше, жженіє.

- Ітак, ісполним прєдначертане. - Торжествінно пробасив пекельний дірєктор.

Міша відчув, як якато сила штовхає його до столика, - й не став їй противитись. В глазах у нього все плавилось і свєркало радугою. Він дивився на фігури, словно крізь занавєску. На каждий ход Дєніса Івановича він одвічав миттєво, - в його ушах громко тікали незримі часи, намікая на цейтнот уже в началі гри.

Дірєктор же, напротів, не спішив. Він наслаждався каждим ходом, який усилював його редути і заставляв Мішиного караля тікать із одної сторони в іншу.

Через полчаса позиція упростилась.

Крамар мєдлінно зняв з доски свого фірзя й прошептав.

- Ну от і всьо. Готовте з доктором пожитки - вас жде дальня й не дуже приятна дорога. Всьо врем’я вниз, а там - направо.

Фєрзь опустився на дошку рядом з Мішиним каральом.

- Тобі мат, дружок.

Міша закрив глаза. Він прекрасно понімав, шо програв цю партію. Хоть і не здєлав у ній жодного самостійного хода. Він чуствовав, шо все навколо знову починає дрожать і тарахтіти - й приготовився до худшого.

З оціпеніння Мішу вивів странний крик. Странний, бо видався мальчіку вкрай недоречним в цю мить общєлюдського фіаско. Це був крик пінсіонєра, якому наступили в тролєйбусі на ногу, - такий же безпомощний і слабий.

Одкривши глаза, Міша побачив не сталактітовий морок, а самий обичний підвісний потолок. Дєніс Іванович, перевоплотившись обратно в плюгавого недомірка, сидів на ковроліні, ошаленіло уставившись на свої босі ноги, які слєгка диміли жуткою вонью. Доктор Падлюччо, возвишаясь над малишом, питався одчищать штани.

Тим часом двері в кабінєт дірєктора Дворца Піонерів распахнулись - і внутрь увалилась сйомочна група п’ятого канала.

* * *

- Я знаю, шо вчинив не дуже харашо, подвєргнувши твою ше неокрєпшу псіхіку такому іспитанью. - Доктор хлєбнув з бокала і затянувся тонкою сігарою. - Прости мене, мій мальчік. Я більше так не буду.

Дим подимався над двома старінними кожаними креслами, які розділяв тіки опецькуватий столик на витих ножках. Витянувши ноги до каміна, в якому затєйліво тріщали дубові поліняки, як то показують поляки по тілівізору в ночний прайм-тайм, доктор Падлюччо розширяв своє сознаньє, а Міша самозабвєнно смоктав крізь соломинку молочний кактейль.

- Да ладно Вам! Нам крєпко повезло - я так щитаю. - Міша, похоже, не сильно рефлєксірував по поводу нівіроятних приключєній, які йому довилося пережить протягом послєдніх суток. Впрочім, деякі вопроси не давали йому покоя. По-перше, ця странна партія, котору він продув. Собствінно, дажи не сама партія, а повна відсутність апокаліпсіса, которим так грозив йому і доктор, і цей обдрипаний дірєктор з магічними прохватами. Прєдвосхіщая його распроси, доктор Падлюччо сам ударився в дітальний отчот.

- Тебе, навєрно, хотя би чуточку цікавить, шо ж там случилось, в тому кабінеті, й чому ми вмєстє з людством не загриміли в тартарари… Прийшов нарешті час розставить все по полкам. Начнем із того, шо много год, проведених мною у пошуках сакральної партії, чимто напоминали перегонки чи ше якето перетягування каната. На каждому шагу я чуствував, шо мені в слєд ступає зловєща ратиця. І, відповідно, цей посіпака ада, з яким учора ти познакомився, не ісчизав із мого кругозора.

З чого би начать? Шоб не з початку, але і не з кінця… Начну з середини.

Хосе Рауль Капабланка, як ти вже знаїш, був ізбранний. Один із тих хранителів, которим Господь довірив тайну про метафізичний смисл шахматной ігри і сутність апокаліпсису. Таким жи був Чігорін. Чуть пожже - чудаковатий данець Бент Ларсен. І ти, мій малінький нівєжда, іще одне звіно цепі, котрому ше належить звякнуть, ісполняя своє призваніє.

- Постойте, доктор! - чуть не подавився Міша. - Як це: “ще прийдеться?” Ви хочите сказать, шо цей кашмар був тіки триніровкой? Фальстартом чи іще чимто подобним?

- Отнюдь. Но ти даремно питаєшся стрибать поперед мене… Да, не очінь умєсна поговорка… Ну її к пням. Дак слухай. Круг ізбранних - це люди, які були і єзть фрагмєнтами величної мозаїки, но не знали допуття, у чому їхня місія. Так, напрімєр, великому Чігоріну Господь одкрив страшне минуле людства - ту партію, котору проіграв у 1393 році од Різдва Христового домініканець Йоганн. Случилось це у Римі, й