Еміл Вахек - Справа про 19 роялів, Еміл Вахек

«Орфей» привезли до концертного залу лише вчора після обіду зі складу готелю «Пупп». Потім він розповів Трампусові, що сталося за той час, поки вони не бачилися.

— Ми маємо справу з бандою, яка знає набагато більше, ніж ми і ніж нам би хотілося. Схоже на те, що їм відомий кожен наш рух. Поки ви бігли сюди, я дізнався у «Пуппа» про деякі цікаві речі. Їхній «Орфей» справді стояв у цьому концертному залі аж до січня. Певно, саме тоді Віртер і склав отой план, позначений крапками над третім пансіонатом. Але потім управління курортами почало з «Пуппом» якісь суперечки, й адміністрація «Пуппа» на зло управлінню наказала забрати рояль із концертного залу. Лише вчора їх нарешті умовили, і вони позичили рояль, щоб міг відбутися концерт, бо віртуоз Герман не погоджувався грати ні на якому іншому. — Тикач стукнув кулаком по столу і вигукнув — Але ж цей рояль не був позначений! Авжеж, він був без гілочки над написом, і я ніяк не. второпаю, чому Віртер, який безперечно знав таємницю позначених «Орфеїв», поставив крапки над третім пансіонатом. Сідайте, все ж таки ми хоч що-небудь дізналися про цю загадку.

А коли Трампус глянув на годинник, Тикач майже зарепетував:

— Чи, може, ви знову скажете мені, що вам саме тепер треба йти пити воду? Невже не можна хоч раз пропустити?

Коли ж Трампус запевнив його, що він не поспішає, Тикач трохи заспокоївся і провадив далі:

— Це не так уже й багато, а все ж… Той швейцар із пансіонату каже, що бачив три постаті. А поліцейський із Старого Міста зустрів приблизно в той час, коли це сталося, на початку Старої Луки двох людей у плащах із тієї пластичної маси, яку німці хапають у нас, як шалені, може, саме через те, що її завозять з рейху. А третього побачив через хвилину, коли той поспішав на Замкову гору, і звернув увагу, що він у білих панчохах.[17] Певна річ, для Кршікави цього було б цілком досить, щоб заборонити мені подальше розслідування, але я буду мудрий і нічого йому про це не скажу. Всі троє були ніби досить високі на зріст і двоє з них — у чоботях.

— Партійні активісти? — запитав Трампус.

— Або ж бандити, називайте, як вам більше до вподоби. Зрештою, я з самого початку не сумнівався, що все це — справа тутешніх генлейнівців. А тепер ви мені скажіть, що зробили б ви на моєму місці, маючи Петровіцького на шиї…

— Я розпитав би про все у Віртера.

— Я охоче зробив би так само, — усміхнувся Тикач. — Але не можу до нього додзвонитися. Випив якесь снотворне. Може, вже проспався?

І він знову попросив з'єднати його з «Імперіалом». Проте, почувши відповідь, він дуже занепокоївся.

— Сказали, що він і досі спить і до нього неможливо ні достукатися, ні додзвонитись. Припустімо, що засіб був справді радикальний, але не міг же й Овтрата його випити. Він дав мені слово, що скоріше вип'є відро чорної кави, ніж засне. Ні, це на Овтрату не схоже. Неодмінно треба також з'ясувати, хто вдерся до Віртерової нори на Садовій, тридцять два і вкрав із сейфа той план.

— Накажіть стерегти третій пансіонат. Ті, що загубили план, можливо, прийдуть туди по нього, — порадив Трампус.

— За кого ви мене маєте? — роздратовано буркнув Тикач. — Авжеж, його стережуть. Тільки той чоловік стовбичить там даремно. Чому? А тому, що на плані лишилось єдине цікаве для них місце, а саме: пансіонат номер три. Якщо вони вже там побували, то план тепер не має для них ніякого значення. І все ж вони діятимуть далі,— додав він.

— Чому ви так думаєте?

— Бо в третьому пансіонаті вони не знайшли того, що шукали. Зрештою, той «Орфей» і не був позначений. Цілком можливо, що вони спробують з'ясувати цю загадку у Віртера.

Ця думка його так схвилювала, що він знову подзвонив до «Імперіалу». А коли ж почув, що нічого не змінилось, так занепокоївся, що навіть забув про план.

— Їдьмо туди, — буркнув до Трампуса.

— А може, нам слід повідомити Клубічка про те, що тут сталось? — спитав Трампус, Тикач подумав і погодився.

— Дамо йому телеграму.

Він продиктував телеграму-блискавку, гукнув Ленца, і вони поїхали до «Імперіалу».

12

Ще не було й шостої години, як вони прибули на місце. Величезний готель нагадував замок Сплячої красуні. Довелося зачекати, поки розбудили швейцара. Проте, піднявшись на третій поверх, вони переконались, що цей абсолютний спокій був лише уявний. Біля дверей Віртерового номера стояв гурт людей. Заспана покоївка, детектив готелю, прилизаний напахчений адміністратор і кельнер. Всі вони збентежено й непевно дивилися на прибулих. Детектив запевнив Тикача, що відтоді, як його розбудив тривожний дзвінок з комутатора готелю, він уже чверть години намагається довідатись, у чім справа. Весь цей час вони грюкають у двері,— можуть собі це дозволити, бо в цьому крилі пожильців немає,— але ніхто не обзивається. Пробували дзвонити по внутрішньому телефону, але ніхто не бере трубки. Тепер він чекає, поки розбудять директора.

Тикач мовчки подивився на нього. Обличчя його ставало дедалі похмурішим; тиша за дверима гула йому в голові, як дзвін, що б'є на сполох.

— Чекати не будемо! — сказав він суворо. — Двері треба відчинити.

— Але… — видушив із себе адміністратор, — у другому крилі живе магараджа з Баради, а на четвертому поверсі знаменитий кіноактор Гаррі Піль.

— Я наказую негайно відчинити ці двері, хоч би у вас тут були усі магараджі Індії! — вигукнув Тикач.

— Їх не треба відчиняти, — втрутився детектив. — Апартаменти цього пана мають спільну терасу з вільними покоями.

Покоївка одімкнула сусідні двері. Ступивши на поріг, раптом зупинилась і перелякано скрикнула:

— Двері на терасу відчинені! Я добре знаю, що замикала