Дмитро Стельмах - Фарс-мажор

дійсно, при чому тут Адам і Єва з їхніми пупками? Хіба можна передбачити, що жінкам може навернутися на думку? І чому в усіх редакціях усі п'ють цю жлобську «Нескафе»? Ну невже не можна знайти щось вишуканіше? І взагалі, могли б і щось поїсти дати до кави.

29 травня, субота

Подзвонила Мотря, спитала, чи відносять важкий метал до легкої музики.

Відповів, що важкий метал відносять до пункту прийому вторинної сировини.

Мотря сказала, що я все сприймаю буквально.

Я сказав, що я все сприймаю літературно. А чіплятись до слів не треба. До слів треба підшукувати рими. Особливо студенткам гуманітарного факультету, котрі вивчають літературну творчість.

30 травня, неділя

Вирішив прогулятися нашим красенем Києвом, пішов по Хмельницького. Весь час упадали в око великі рекламні щити «Купуй українське» від Народного руху України. А й справді, що може бути патріотичніше за бойкот крикливого іноземного барахла, за підтримку вітчизняного виробника? Я, як і належить справжньому патріотові, не можу не відгукнутися на прямий заклик стривожених українців. Бо я народний поет Приірпіння. Мене, сподіваюсь, колись-таки і назвуть совістю нації. За щирість. За безкомпромісність. За небайдужість. Треба як-небудь і мені щось вагоме сказати з цього приводу.

А чого, власне, як-небудь? Треба реагувати відразу на всі патріотичні заклики Народного руху України. Отож взяв і написав:

ВЖИВАЙ УКРАЇНСЬКЕ! Є нині в Україні безліч іноземних вин, міцних напоїв, Закусок імпортних, солодощів, консервів, фруктів. Та я найбільш боюсь, щоб ти здоров'ю лиха не накоїв, Піддавшись на рекламу спритних супермаркетських ковбоїв, Купивши навмання не перевірених життям продуктів. Скажу тобі із досвіду свого, а ти навік затям собі отак: Найкраще їсти й пити все своє, домашнє, рідне, вітчизняне. Напої наші вдовольнять усяк вибагливий гастрономічний смак, В нас є слив'яночка, перцівочка, зубрівка, медовуха і первак, Які і слід вживать, а не шотландське віскі, бозна-кому знане. До сих напоїв треба підібрати й гарну відповідную закуску: Сальця із прорістю, вареничків, хрумких солоних огірочків, Дрогобицьку ковбасоньку, запечену із яблуками гуску, Дерунчиків, підсмажену кров'яночку і квашену капустку, Ошиєчка з димком, холодненьких із діжечки груздочків. Невже у нас свого добрячого питва й харчів бракує, Що слід з якогось дива цмулити винце американське? Хіба нам борщ з пампушками вже більше не смакує? Чи є там хто, що за «Макдональдсом» якимсь сумує? На хрін який, скажіть, нам все добро оте заокеанське? Земляче! Будь достойним гордого звання вкраїнця! Не їж всіляких там салямі, чи спагеті, чи беконів, Та не баняч сумнівного заморського шмурдильця, Що всі обличчя перетворить на тупі свинячі рильця, — Дотримуйся культури харчування й совісті законів!

31 травня, понеділок

Приїхав до Києва. Усюди чогось понавішували транспарантів з написом «Любіть Україну!» Так хто ж її не любить? її кожен українець від дня свого народження любить. Про це і Шевченко, і Малишко писали. А хто напише про любов до Приірпіння? Хто напише про любов до моєї маленької батьківщини? Чи є хоч хто-небудь із нашої письменницької братії, хто написав би про Ірпінь поему? Як відпочити в Будинку творчості на березі благословенної річечки, так ми завжди готові, а як подякувати Приірпінню за натхнення, за тихі вечори і вишневий цвіт, за стрункий дівочий стан і бузковий присмак на губах від першого поцілунку, так зась!

А от я і напишу. Бо я вдячний син своєї маленької батьківщини. І хай буде соромно всім тим, хто цього не зробив до мене.

ЛЮБІМО ПРИІРПІННЯ! Як щирий патріот і як співець цього калинового краю, Я завжди пам'ятатиму мій славний родовід, моє коріння, Тут пращури мої не раз спиняли ворогів підступну зграю, Тут я горілку гнав, тут я у доміно вже тридцять років граю, І прошу земляків на всій землі – любімо Приірпіння! Коли мій дід мою бабуню в цій місцині покохав, Й до скирти сіна тяг, й рвалося вже йому терпіння, Вона йому казала: «Петре, хто тебе про це прохав? Виходить, ти про чисті почуття мені все набрехав? Невже такою є твоя любов? Любімо Приірпіння!» Коли я око на дівча поклав, не знаючи, що маю я робити, Над нами перша зіронька зійшла серед небес склепіння. Спитав її: «Якщо я Христю обійму, чи буде її мати бити?» Вона мені відповіла: «Тобі зарано ще дівок любити, Ще трохи почекай, а поки що – любімо Приірпіння!» Коли ти своє поле понад річкою Ірпінь удосвіта зорав, І, похмелившись, кинув у землю бульби і насіння,