Сергій Ухачевський - Чужа гра

— Не маю похмілля. Зранку встав, пішов під холодний душ — порядок. І вобше, я зав'язав з горілкою, треба працювати, а не пити. Постійно якийсь сумбур. П'ємо, наче горілки ніколи не виділи!

Всі погоджувалися з його тезами, але похмелялися винцем.

Потім, по-діловому зиркнувши на годинника, сказав:

— Анджей чекає, я так, для порядку, трохи запізнюся, щоб не думав, що бігаю перед ним… Я ж хлопець модний, а нє?

Насправді Роман не запізнився, і навіть прийшов заздалегідь.

— Що там? — знехотя запитав Андрій, — тільки коротко.

— Викликав мене вчора якийсь майор. Ну, і почав казати, що твої люди роблять мені рекламу, що я працюю на тебе.

— А ти що?

— Сказав, нічого не знаю… Мене відлупили по нирках і стали розпитувати, чи ті гроші не підуть на випуск книг Завади і на гонорар. Я сказав — якщо Завада запропонує видати свою книгу, я не відмовлю, і обов'язково виплачу гонорар!

Андрій зареготав:

— А що мент?

— Сказав, що спустить зі сходів того, хто видасть Заваді книжку — він їх дістав своїм творчеством.

Андрій помовчав, дивлячись з-під лоба:

— Що у вас з Оленкою сталося?

— Бачила мене з якоюсь бабою… Ми вже помирилися.

— Вважай менти тебе відлупили за неї. Іди, завтра все буде гаразд…

Після проводів з коньяком та купання під дощем Смик поїхав до Праги. Кіркуєв готувався виїжджати до Москви. На честь від'їзду влаштував гулянку для своїх пацанів. Князь з Ангелом чекали в офісі на Кулю, якого Валентин залишав за себе. Ось така ротація кадрів.

— Даремно Цигана відпускаємо в Москву. Уявляєш, чого там навчиться? — сумнівався Юрко.

— Диверсійної роботи, — посміхнувся Князь. — Понти це все. Припустімо, піде проти нас… Що далі? Його не пустять у наші теми. Він не настільки дурний, щоб кусати руку, яка його годує.

— Андрій дав йому забагато влади. Та й сам став диктатором. Постійно випоминає, що з моєї вини вся ця колотнеча зі Сліпим… Хіба Анджей сам не вчепився за мою пропозицію?

— Андрій завжди вину перекладає на інших.

— Він змінився. У нього є Краснов, Гаркавий… Він уже політик, а ми — босяки.

— Не мели дурниць! Ми разом пережили і замахи, і в’язниці…

— Анджей ніколи не сидів…

— Що з тобою?! — роздратувався Князь. — Біла гарячка від цього пійла? — кивнув на «адміральський» чай[8].

— Ділюся підозрами.

— Купання не пішло тобі на користь — розвинулась паранойя…

Нарешті прийшов Куля — Богдан Микульський. Колишній афганець та спецназівець, був і зброярем у ланці Кіркуєва, і вибухівку готував, а ще створював нестандартні типи пістолетів, на розборках розставляв снайперів і таке інше. Валентин зробив його заступником з вогневої підготовки та систем зовнішньої охорони. Слухаючи розповідь «кандидата», Князь скупо посміхнувся:

— Знали б рядові громадяни, який у нас жорсткий відбір кадрів, не романтизували б нашу професію!

— Гаразд, — сказав Ангел, — анкета взірцева. Поки не буде Кірі, відповідаєш за охорону. Скільки у тебе піхоти?

— Двоє — особиста охорона Анджея та ваших п’ятнадцять людей. Спеців не рахую — п’ятеро на прослуховуванні телефонів, один — контролює пейджерний зв’язок, двоє готують звіти.

— Ми таки оголили наші тили, — знітився Князь. — Як розподілено решту сил?

— Четверо на двох машинах — супровід Анджея. Четверо позмінно на охороні його будинку. Четверо — відпочивають. Четверо, разом зі мною, — резервна мобільна група: «зброєносець», лікар і піхотинець.

— Що сказав на це Циган? — запитав Ангел.

— Загнуться пацани. Дуже щільний графік роботи.

— Подвоїмо їм зарплату, — вирішив Ангел. — У нас взагалі залишилося по два охоронці, і ми не почуваємось обділеними. Іще одне… Яка у тебе зарплата?

— Шість сотень баксів.

— Гроші, які надійдуть з точок Кіркуєва, будеш відправляти в Москву, не забуваючи тридцять відсотків залишати в нашій бухгалтерії.

— Так. Тільки мені треба ще хоч трьох чоловік…

— Навіщо? — поцікавився Ангел.

— У переліску біля будинку Андрія останнім часом блукають підозрілі типи. Випивають… Треба організувати патрулювання, взяти одного, допитати.

Князь відкинувся на спинку крісла і зацікавлено зиркнув на товариша. Юрко наморщив лоба:

— Що будемо робити, коли ця голота повернеться з Москви?

— Пошлемо на війну у Чечню, — зареготав Ігор. — А якщо серйозно — нам потрібні люди в Києві.

— Взагалі, Богдане, скільки тобі ще треба людей, щоб почуватися впевнено? — запитав Юрко.

— Чотири на вашу охорону, три у резерв і три на патрулювання.

— А якщо доведеться врізати зарплати? — почав торгуватися Юрко.

— Треба провести градацію зарплат, — запропонував Куля. — Для чого платити охоронцям будинку подвійну ставку? Дати кілька баксів премії. Зняти охоронців з офісів та ресторанів — у них стабільна зарплата. Ще створити преміальний фонд для тих, хто себе проявить.

— За три місяці непогано зекономимо. А приїде Кіря, вони повернуться на роботу, — погодився Ангел.

— Дамо їм роботу, де не треба досвіду, — сказав Куля.

— Своєрідна перепідготовка, — засміявся Ігор.

— Добре, що подумав про нашу охорону, — похвалив Ангел. — Матимеш півтори тисячі баксів зарплати.

Ігор дістав коньяк, покликав секретарку і попросив принести з ресторану закуску.

— Ось що, — сказав Ангел замість тосту, —