Гнат Мартинович Хоткевич - Життєві аналогії

Я так думаю, що як би начальник депо сказав: з завтрашнього дня кожний з вас по черзі має возити мене з контори до депа на своїй спині, так вони, їй-богу, возили б.

— А ти? Хіба не возив би? — сказав начальник, думаючи своє.

— Та мабуть, що ні.

— Так... Ну, слухай, Терещенку. Мені твоя думка подобалася, але ми зробимо трішки не так. Коли вам там десь ставити вагон — це буде недобре. Вагон без догляду скоро зіпсується. Та й ставити його там ніде, бо запасних ліній нема. А ставити ззаду составу... це паровоз буде за півверсти від вагону, не підходить. А краще ми зробимо так. Скільки в нас робочих составів?

— Чотири.

— Гм... Ну, так нехай при кожнім составі ходить один товаровий вагон для паровозної бригади. Зрозумів?

— Зрозумів. Тепер я бачу, що не дурно на вас казенні гроші трачено, і ви таки щось путнє вигадали.

— А раніше думав, що даремне?

— Та то ж найпропащі гроші, що на інженерів дуть!

Начальник сміявся.

— Ну, то я вже піду,— казав Терещенко. — Жарти набік, і велике вам спасибі, що прийняли на увагу мою раду. Тільки знаєте що?

— А що?

— Нам усім дайте вагони, а Кеслерові не давайте, нехай сам прийде попросить.

Начальник знову розреготався.

— Ну, іди, іди вже.

— Так ви не забудьте розпорядження віддати. А то я вашого брата, начальника, знаю: на словах — як на органах, а до діла — тпру.

— Добре, добре. Слухаю, ваше благородіє...

Таким чином виклопотано було вагони для паровозних бригад. Кеслер не міг цього дарувати: як це не він, старий машиніст, а якийсь молокосос подав таку добру думку начальникові. Але робити було нічого, доводилося користати. з того, що Терещенко виклопотав. А він ще дратує.

— Ну, як, дідусю, вагон у вас теплий?

— Я тобі такий дід, як ти мені онук.

— От вас не навчи, — звертався Терещенко наче до всіх,— так ви й подохнете. І щоби ви без мене робили?

— А ти баба, чи що? То тільки без баби не обійдешся.

— Та я гірше від усякої баби.

І всім було весело.

Скорий був взагалі Терещенко на всякі вигадки. От тепер уже цілий тиждень морочить усім голову, що буде просити собі на паровоз «третє лице».

— Та що ти дурака валяєш? І хто тобі дасть третє лице? Та й де це видано: на робочий поїзд — третє лице? їздили люди яких може п'ятдесят літ удвох, а народився Терещенко, давай трете лице.

— А не дадуть, я й сам візьму, — казав на це Терещенко. Його слухали, сміялися, але ніхто не надавав значіння тим словам. Річ у тім, що на дорогах, які опалюють свої паровози вугіллям, паровозна бригада складається з двох чоловіка — машиніста й помічника; і лише в поїздах особливої важности, наприклад, кур'єрських, де робота дуже напружена, та ще на дорогах з занадто тяжким профілем, на паровоз дасться «третє лице» — кочегар.

І як же сміялися всі, коли нарешті виявилося, що Терещенко хоче просити собі «третє лице», але не кочегара, а «кочегарку»[19].

— Та що ж, матері його хиря, — говорив Терещенко комічно серйозним тоном. — Я людина нежоната, тиждень живеш на паровозі, та ще хоч би на паровозі, — там і не зручно, і ніколи, а то в вагоні. А в мене там таке двохспаліє прилажене, що тільки — ах! От ходімо, подивитесь.

Товариші йшли до вагона, що Терещенко возив із своїм составом. Там, справді, було досить уютно, настільки, очевидно, наскільки взагалі може бути уютно в вагоні.

— Дивись, сатана, чого він тут понаставляв! — сміялися машиністи.

— Та тут тобі й справді з жінкою можна жити.

— А я ж про що кажу? Я ж про те й говорю: усе єсть, тільки жінки нема. Ну, та ладно. Є в мене душенька Машенька, вона мені, будем там говорить, вроді як і жінка.

— Та чи піде ще вона за тобою на паровоз?

— Ого!.. Зі мною вона на край світу піде... коли не буде зайнята на ту ніч.

— А як начальство дізнається, що ти з собою дівчат на паровозі возиш?

— А хто донесе? Хіба ви?

— Ми не ми, а хіба народу мало?.

— А хоч би й так, що з того? Ну, оштрафують на три цілкових, велика штука! За те радости скільки. Та й вам дорогу покажу.

— Нам не треба, у нас законні єсть.