Станіслав Стеценко - Чорна акула в червоній воді

вільгістю. Валялися іржаві погнуті корита і розбиті меблі. Милка наступила на мишу і загорлала так, що, здавалося, було чути на кілометр в окрузі. Жовтий будинок тепер відділяли від нас лише метрів тридцять.

Шнира з негром з’явилися в крайньому вікні на шостому поверсі. Шнира розв’язала негру краватку і допомогла зняти ковбойку. Милка згадала про «згублений» бінокль і назвала мене ідіотом. Їй ніяк не набридне мене ображати! Але, на мій погляд, вона мене все ж недооцінює. Шнира стягнула сукню через голову.

— Ану, відвернися! — сказала Милка.

О, дідько! Скільки себе пам’ятаю, вона завжди намагається командувати мною. Просто якась наглядачка з концтабору! Втім, все одно нічого не було видно, тому що ліжко знаходилося у «мертвій» зоні. Хіба що чорну руку, яка намагалася дістати до вимикача і пухлу білу, що лягла на чорну і потягнула її назад.

«Чому це вона не дозволила йому погасити світло?» — подумав я. Втім, про те, що коїлося в кімнаті, можна було здогадатися. Спочатку виднілися дві білі ступні, що дивилися кудись угору і робили ритмічні рухи, наче Шнира пливла брасом до центру землі. Потім з’являлися дві голови, голови і ноги помінялися місцями. Мене дивувало лише одне: як вони до цього часу не вивихнули все, що можна? Нарешті головонога гідра зникла, але світло так і не вимкнулося.

Вистава завершилася, але і крім неї тут було що подивитися. Вночі жовтий будинок нагадував мозаїку з засвічених вікон, яка увесь час мінялася. З горища було видно всі вікна. Частина — затулена шторами, але в багатьох штори досягали лише до половини вікна, були нещільно завішені, або й зовсім відкриті. За деякими з цих вікон теж відбувалися цікаві речі.

На третьому поверсі жила стрижена брюнетка. Вона повернулася додому на таксі, відчинила двері, шпурнула на диван сумочку. Потім пішла до ванної, стягнула спідницю і переодягнулася в чоловічу одежу — одягла чоловічу білизну, білу сорочку, краватку, штани і чоловічий піджак. Годині о десятій до неї прийшла шлюхуватого вигляду особа, фарбована блондинка з довгим волоссям і розмальованими яскраво-червоною помадою губами. Вони дивилися телевізор. А потім спустилися на підлогу і почали витворяти казна-що. Не місто, а якийсь Содом і Гоморра. Нарешті стрижена встала і запнула штори.

У тому ж під їзді на п’ятому поверсі жив здоровань. Навіть звідси було видно, яку нього перекочуються м’язи — наче футбольні м’ячі. Вкладаючись спати, він поклав під простирадло широку дошку. Хіба не псих? Таке враження, що в цьому будинку живуть самі психи. Над ліжком у здорованя був пришпилений фотознімок французького борця Еміля Андре. Такі продають біля морвокзалу по три карбованці за штуку. Перед сном він години дві бігав підтюпцем навколо будинку і тягав гирі біля розібраної постелі.

У другому під’їзді на п’ятому поверсі, схоже, жили молодята. Весь вечір вони займалися коханням на підвіконні. І я боявся, що молода дружина видавить скло і впаде на вулицю. Годині о дев’ятій вони повечеряли, залізли в ліжко і погасили світло.

У двокімнатній квартирі на четвертому поверсі взагалі не було штор. Увесь вечір там штовхалося чоловік десять чи то кавказців, чи то циган, і квартира була схожа на склад. Гори пакунків і тюків нагадували Еверест.

Але найдивовижніші психи жили над Шнирою і негром. В цій квартирі людина лежала на підлозі! З сусідньої кімнати, завішеної чимось темним — здається, синьою ковдрою, час од часу виходив чоловік, і той, що лежав на підлозі, передавав йому чорні коробочки. Ну формені психи! І так цілу ніч. За іншими вікнами жували, дивились телевізор, лаялись — словом, нічого цікавого.

Ранок був холодним. З просвітів між будинками підіймався туман і зливався з сіро-блакитним небом. На березі розпачливо загула сирена консервного заводу, і вітер приніс запах гнилої риби. За ніч я зовсім задубів. Та і спав препогано — в бік тиснула цегляна кладка. Милка спала у мене на колінах, згорнувшись клубком — як кошеня.

Я визирнув у вентиляційний отвір під дахом. Тільки починало розвиднятися. Милка солодко потягнулася. В будинку навпроти Шнира якраз злізла з ліжка. Вона була зовсім гола. Почухала величезні груди, прискіпливо обдивилася себе і почала одягатися: Дістала з-під ліжка портфеля і витягла звідти шкільну форму: коричневу сукню і чорний фартух. Тепер я знав, чому вона завжди ходить у м’ятій формі. Натягнула гольфи. Негр одягнув сорочку. На хвилину мою увагу відвернув здоровило з гантелями. Схоже, він уже встиг побігати навколо будинку. А в кімнаті зі Шнирою і негром тим часом з'явилися нові дійові особи. Негра тримали під руки два психи з квартири нагорі. Третій, котрого я раніше не бачив, був у міліцейській формі і тряс у негра перед носом стосом білих паперових прямокутників. Я ніяк не міг збагнути, що то. Негр почав пручатися. Тоді третій вихопив у Шнири чорний формений фартух і ткнув його негрові в обличчя, потім те ж зробив зі Шнириним портфелем. Він щось говорив, підтверджуючи свої слова непристойними жестами, і раптом ударив негра ногою в живіт. Негр упав на коліна.

І тут у мене сяйнув здогад, здається, щось навіть луснуло в голові. Це були фотознімки, що їх робили ті двоє в квартирі нагорі всю ніч. Тому там була кімната з наглухо завішеним вікном, і тому Шнира не вимикала світло! Не могли ж вони знімати зі спалахом!

Милка стояла поряд, прихилившись до стіни з зовсім безтурботним виглядом.

— Звідки ти про це знаєш? — запитав я.