В. Таль - Незвичайні пригоди бурсаків

Дивно трохи, бо на Січ не в той бік. Ну, та завтра підете – куди надумали. Не хочу вас багато розпитувати, бо ви й самі, мабуть, гаразд не знаєте, а йдете навмання. Ідіть. Тільки ж пам’ятайте, коли бува надибаєте на погану яку пригоду, побачите, що непереливки, то одшукаєте отам у Чернігові, біля найбільшої церкви, в завулку є двір, а біля нього дві високі тополі, спитаєте кравця – клишоногого Абрума, скажете йому потай про своє лихо. А він уже знатиме, що робити. Нагадаєте йому: «Казав Старий, що зв’язаному й на коні погано». А коли він запитає «Де Старий, то одповісте: «Він є там – де є». А поки що лягайте, хлоп’ята. Як не перекручуй ніч на день, а вона бере своє, – закінчив Старий.

Радісно Самкові і разом сумно. Потішило його, що ось незабаром вони будуть на волі, а сумно, що вже й не хотілося б одходити від Старого з його товариством. Приваблює він своїм розумом та щирістю. Чи знайдуть вони з Марком ще де таких людей? Коли б хоч знати, яка в них та гуртова думка. Не кажуть, то, виходить, не треба нікому сторонньому знати про неї.

Дивлячись на Самка, заспокоївся й Марко.

Полягали вони спати в останній раз у затишному льоху серед вільної волі.

Чи довго спав Самко, чи ні, а коли прокинувся, почув, що Старий розмовляв про віщось з Кваском. Устав і собі.

– Ну, коли вам так приспіло, то лаштуйтеся в дорогу, – сказав Самкові Старий.

Збудив він Марка, хоч той не хотів уставати і хвицав ногами.

Подав їм Квасок одежину, тонкі, а проте міцні шкіряні штани, не дуже нові куці чумарки, чоботи, повстяні брилики, ще й по сорочці.

– Передягайтеся, хлопці, в просту одежу, бо тим, що мандрують, не годиться дуже чепурно зодягатися: всього буває. Сховайте свої патли під брилі. Ви тепер будете схожі на сіверських хлопців, що гребінці носять. Даси їм, Квасок, кілька гребінців. А свої халамиди та підкапки сховайте в сакви, вони ще, може, вам здадуться, бо хто-хто, а ченці серед дурнів у великій пошані.

Передяглися бурсаки, чудно їм дивитися один на одного.

– Ач які стали браві, коли поскидали оті чортячі шкури, – говорив задоволено Старий. – Беріть зброю, коли треба, бо вона буває іноді на добре, іноді на лихе. Не треба дуже покладатися на зброю, а вживати її тоді, коли дуже велика небезпека загрожує. Буде з вас одного пістоля на двох та ножа. А отому молодцеві, – кивнув він на Марка, – так найкраща зброя – добра палиця, бо він, мабуть, дужий на силу. Але не треба вихвалятися силою, бо поодинока сила, хоч яка вона не є, а супроти гуртової – ніщо. Грошей вам не даю, бо коли маєте на себе якусь надію, то й обходьтесь. Хоч красти ви не охочі, як я побачив, бо, тікаючи від нас, не взяли нічого, але лихо навчить красти. Найкраща річ – це відняти в того – в кого є багато, але це треба робити дуже вміючи, щоб не вскочити. Свого брата-голяка не треба чіпати, а пана чи панського щирого прислужника не треба жаліти, – радив Старий.

– А де це ви, хлопці, добули оту штуку? – вказав він на патерицю отця Аники, що була в Марка. Узяв він її, подивився на неї уважно, зважив на руці. – Мабуть, ви її потягли в якогось старшого святого, – запитав він, сміючись. – Хитрі оті святі. Ця патериця ще може придасться вам в скрутний час, коли ви добре поміркуєте біля неї. Вона дуже цінна, не загубіть. А коли вона не придасться, то, може, і краще, – сказав він, віддаючи Маркові палицю.

Хлопці гаразд не зрозуміли, що казав Старий про патерицю.

Подумали, що вона придасться, мовляв, як зброя.

Поклав Квасок у сакви хлопцям хліба, сушеної риби, невеличкого казанка, ще й баклажку з водою. А Маркові багато тютюну.

Добре попоїли хлопці перед подорожжю, випили по келихові меду, зовсім весело стало. Попрощалися з Кваском і пішли за Старим, що сам їх повів.

Ішли вони довго печерами, аж ось Старий зупинився, викресав вогню і запалив смолоскипа.

Бурсаки побачили, що вони опинилися неначе в неглибокому, а широкому колодязі. Понад стінами навкруги і посередині стояли товсті бруси та стовпи, зв’язані поперечними брусками угорі й унизу, нагадуючи щаблі багатьох стулених одна до одної драбин; згори до низу тягся довгий товстий ланцюг, – він намотувався внизу, на товстий вал, з великим дерев’яним колесом, а з боку біля стіни колодязя, неподалік входу був коловорот, що повертав отой вал.

– А крутни, хлопче, – сказав Маркові Старий.

Марко крутнув декілька разів – заскрипіли товсті бруси, напруживши ланцюг, а кілька стовпів посунулися вгору, і там блиснув світ, а по хвилі в колодязі зробилося видно.

– Годі, – сказав Старий і прив’язав кінець коловорота до стовпа.

– Ну, а тепер за мною, – промовив він тихо і поліз по щаблях угору, а за ним бурсаки.

Доліз Старий до щілини в горі, прислухався, визирнув і раптом зник десь.

Доліз до гори й Самко, визирнув і побачив, що це вже він надворі. Виліз зовсім і опинився серед скель та кущів, оточених навкруги густим лісом. Подивився він на скелю, з-під якої виліз. Величезна скеля, вона, виходило, підважувалася знизу товстими стовпами і одхилялася одним краєм угору, мов віко скрині, і відкривала потайний вихід з печери.

Виліз і Марко. На цей