Катерина Бабкіна - Соня

що я, содоміт проклятий, спаплюжив Женю, – так і сказала. Ми ще спали. Це ти не замкнула двері. Женя перелякався й вискочив з ліжка.

– Голий?

– Голий. І баба зомліла. Так страшно зомліла, мені здалося, вона посиніла. Правда, може, вона весь час така синювата. Я ж не знайомий з його родиною. Я її взяв на руки, щоби покласти на ліжко, і тоді вона почала мене душити. Не випускаючи з рук хреста.

– А… – Соня сіла на підлогу поруч із Пухом.

Баба в туалеті важко ображено дихала, в ванній у Пороха було тихо.

– Я дав їй ляпаса. Я мусив, Соню. Щоби вона отямилася.

– І вона отямилася?

– Кара Господня! – нагадала баба з туалету.

– Слухайте! – закричав раптом Пух. – Я вже сім років переживаю цю вашу кару Господню! Кожен сраний день. Я люблю Женю! Женя любить мене! Господь же казав усіх любити, так ми це і робимо. Навіть не всіх, а просто любимо одне одного, що значно прийнятніше з точки зору соціальних норм. Чому тоді ніхто не любить нас? Соню, ну що тепер буде? Я ж нічого такого не зробив.

– Як ти міг її вдарити! – безсилий голос Пороха за дверима ванної мав у собі стільки розпачу, що Соня подумала: і правда, як же він міг її вдарити?

Пух від цього голосу зіщулився, ніби почав зменшуватися потроху до квасолевого розміру.

– Женечка, – заскиглила баба з туалету. – Куди тобі їхати з цим содомітом. Подивися, яка красива дівчинка. Ну така гарна, худенька. Буде у вас родина. Як у мами з татом. Народить тобі донечок. Як Христинка з Олесею. Ти ж любиш Христинку з Олесею? І синочка народить. Як ти.

– І потім він виросте підарасом, – зло сказав Пух. – Порох, ти мене чуєш?

– Сери, перди, грійся! – взялася знову за своє баба. – Щоби тебе милість Божа забула.

– Порох, ми або їдемо, або…

– Через мій труп! – сказала баба в туалеті. – Женечка, ти чуєш? Через мій труп!

Соня уявила собі труп Порохової баби, через який вони троє переступають, виходячи з хати з валізами і пакетами з останнім сміттям.

– Я не можу так, – глухо сказав Порох.

– Женю, та все в порядку, – сказала Соня. – Все одно я передумала їхати в Польщу.

– Як передумала? – спитав Порох з ванної абсолютно нормальним голосом.

– Най, най цей содоміт собі їде, аби він все життя їхав і нікуди не приїхав, а ти, Женечка, лишайся з дівчинкою. Як тебе звуть, доцю?

– Чого це передумала? – спитав Порох.

– Ну передумала, і все, – сказала Соня. Двері до ванної нечутно відчинилися, і Порох повільно вийшов у коридор. Розпатланий, обмотаний рушником, з мокрими від сліз очима, заспаний, він виглядав, як мученик, залишаючись, утім, живим втіленням розслабленого ранкового сексу. Вони обмінялися з Пухом довгими значущими поглядами.

– Доцю? – покликала баба з туалету.

Порох усе ще дивився на Пуха, тоді підніс палець до губів і навшпиньках пішов до кімнати.

– Що? – спитала Соня.

– Женечка, він знаєш який. Ніжний. Музикант у нас. Непитущий, негулящий, – тут баба ніби засумнівалася, але ненадовго. Негулящий Женя визирнув з вітальні вже вбраний і беззвучно передав Пухові свою валізу і паспорти. – Родина в нас хороша.

– А бабки у вас є? – спитала Соня.

– Що, доцю? – не зрозуміла стара. Пух легко підхопив обидві валізи, Порох, пересуваючись беззвучно, взяв мішок зі сміттям, куртку, Сонину сумку.

– Гроші, питаю, у вас є? – сказала Соня. – Чи хоч квартира.

– Так тут живіть! – не розгубилася баба. Порох витягнув з кишені ключі від квартири і тихо повісив їх на ручку дверей туалету. Пух і Порох рушили до дверей, Порох поманив Соню за собою.

– Це ж квартира содоміта, – сказала Соня, – аза ним іде кара Господня. Воно мені треба? Самі подумайте.

Невагома Соня м’яко вийшла з квартири і причинила за собою двері. Баба щось вдумливо розказувала їм услід з туалету, мабуть, про те, як відвести від праведної гетеросексуальної оселі содомітову Господню кару, але слів уже було не розібрати. На поверх нижче було вже не чути навіть її старечого переконливого голосу.

– Я знав, знав, що вона не дасть мені так просто поїхати, – розпачливо казав Порох, доки вони проїздили місто – підворіття й двори, площі, паркани та вулиці, котрі полишали, либонь, назавжди. Пух мовчав.

– Ну, ти непогано впорався із ситуацією, – чесно сказала Соня.

– Я все вирішив, – погодився Порох. – Але це так страшно.

– Треба було світло у ванній увімкнути, тоді не так страшно, – порадила Соня. Порох промовчав.

– Слухайте, нащо ви туди їдете, я ніяк не доберу, – питала Соня. – Просто переїхали би в інше місто. Усе в світі не так, як вам здається. Ніхто не ненавидить гомосексуалістів, багато людей захищають їх, відстоюють їхні права і хочуть, щоби вони мали міцні здорові сім’ї, красивих дітей та власні громадські організації. Але найгірше навіть не це. Більшість людей