Катерина Бабкіна - Соня

невеликий, але вже дуже окремий, пив її соки і дізнавався з її крові про все, що вона собі думає. Від цього останнього було якось незатишно, й тільки. Чи буде він любити Соню? Мабуть, буде. Всі завжди любили Соню й раділи від неї. Чи буде Соня любити його? Відповіді вона не знала, тому повернулася до думки про те, що завжди всі любили її. Навіть Луї її любив, зрештою, мало що там могло в нього статися, мало що товклося в його голові, хай він зник – але міг же мати на це якісь свої причини. Коли Соня знайде свого батька, думала вона, він також обов’язково її полюбить, і Соня його також. У нього, мабуть, тепер велика галаслива сім’я – двоє або троє дітей, нестриманих і веселих підлітків, і жінка – красива, виважена полька, котра теж, безумовно, полюбить Соню. Там, у затишному заміському домі, котрий її батько збудував, звісно ж, своїми руками, у Соні буде світла кімната, вона прокидатиметься рано і виходитиме у вікно боса, вдихатиме повітря повільно і кластиме руки на великий живіт – і їй вже буде абсолютно ясно, що там, у тому животі, відбувається. Соня обов’язково буде дуже красива із животом – гладенька, вмиротворена. Навіть такою себе намалює, а батько видрукує це і повісить у вітальні. Катя й Етері обов’язково в них зупинятимуться, проїжджаючи Польщу на шляху кудись далі в Європу, а Настя передасть із ними щось красиве для немовляти і баночок від дитячого харчування, в які Соня наварить варення і джемів з усього, що виростила батькова дружина, або що виросло в лісі саме собою. Пух і Порох навідуватимуть її у вихідні, у саду за будинком збиратимуться всі найкращі птахи, ті що існують, і уявні також. А потім приїде мама, і всім снитимуться лише добрі сни, котрі вона тлумачитиме. Й коли вже Соні здасться, що краще нічого бути не може і що немає більшого щастя, спокою й порозуміння з собою та світом, – тоді біля воріт зупиниться якийсь мікроавтобус, і з нього високий, усміхнений та примружений вийде Луї, а за ним його сестра і мама, вже, очевидно, дуже старенька, але все ще вільнодумна й на все готова. Може, навіть з пляшкою запалювальної суміші в руках, хоча навряд чи. Соня заплющила очі й уявила їх всіх – Етері, Катю і навіть Настю, Пуха з Порохом, маму, батька з сім’єю і Луї з дивовижними людьми з усіх його історій. При столі, на великій терасі, сонячного ранку, щасливий маленький світ, як з реклами кетчупу. Поганої реклами дешевого кетчупу.

Позбутися дитини і повернутися чи повернутися, а потім позбутися дитини. Пояснивши Пухові з Порохом попередньо, що нікого врешті не обходить, з ким там вони трахаються й що замикаються вдома стільки років, обмеживши коло спілкування одне одним, вони тільки з тієї причини, що придумали собі, ніби люди в їхньому місті не люблять гомосексуалістів, а це неправда, люди не не люблять гомосексуалістів, люди в їхньому місті, як і люди в цілому світі, можливо, просто взагалі нікого не люблять, навіть Соню. Пояснивши тьоті Галі, що цигани не крадуть дітей. Пояснивши циганам, що від них одні неприємності – і вчителям, і облдержадміністрації. Пояснивши Луї, що в його красивому, вимріяному Сонею житті більше не буде такої солодкої Соні, тож йому варто про це замислитися, поки не пізно. Пояснивши жінці з повороту, що хто помер – той помер, як ти це не називай, помер і не чує її більше, не бачить ворон, котрі гадять на пам’ятники, і не випиває горілки з поминальних келишків. Пояснивши дідові, хай він її і не почує, бо помер, але пояснивши йому все ж, що нічого доброго він не зробив, просто втік звідти, де було складно, – туди, де не треба нічого вирішувати, й, можливо, якщо раптом дід змінив свої погляди, є навіть хтось, хто вирішить усе замість нього, – і от вона, Соня, знає, що так робити не слід, тому що завжди робить так сама. І кетчуп. Пояснивши тим, хто робить принти для дешевого кетчупу, що все неправда.

Так Соні теж не подобалося. Все, що подобалося, – принишклий ліс, порожні тихі дев’ятиповерхівки, сонце, котре лащилося до неї, і запахи старої машини. Соні було самотньо, незрозуміло, страшно, непевно й абсолютно добре.

«Я в лісі, – написала вона Етері, – хочу тут назавжди залишитися й нічого з цим всім не робити».

«Пам’ятай про важливе! Погугли, як народжувати в лісі, поки є Інтернет», – відповіла Етері.

– Я була в тьоті Галі, – сказала Соня Пухові, повернувшись, але одразу ж додала: – В лісі. Правда, там не було тьоті Галі.

– Усе нормально? – стривожено спитав Пух.

– Усе нормально, – відповіла Соня. – А у вас?

– Ні, – сказав Пух. – У нас все ненормально.

Порох замкнувся у ванній. Баба замкнулася поруч у туалеті.

– Женю, що ти там робиш? – знову і знову запитував Пух, він мало не плакав. Порох мовчав. Навіть не відкрив воду.

– Содоміт проклятий! – кричала з туалету Порохова баба. – Кара Господня іде по тебе!

– Це вона про Пороха? – спитала Соня.

– Це вона про мене, – сказав Пух.

Баба почула Сонин голос і притихла. Тоді прочинила двері і визирнула світлим старечим оком у шпаринку.

Перед собою баба тримала великий хрест.

– Добрий день, – сказала Соня.

Баба в темному туалеті схожа була на роздратованого домовика.

– Можна з вами поговорити? – безнадійно сказав Порох.

– Содоміт проклятий! – Баба зачинила двері.

Пух сів на підлогу і сховав обличчя в долонях.

– Вона увірвалася зранку і била мене хрестом. Тому