П'єр Буль - Міст на річці Куай

">[3], як називали його сіамські партизани на відлюдному хуторі, де переховувались агенти підрозділу 316, належав до тих людей, що кожній проблемі присвячують багато роздумів та ретельну методичну підготовку. Пошану в свого начальства він здобув розважливістю й терпінням, що їх виявляв перед проведенням акції, а також здатністю діяти швидко й рішуче під час бойових дій. Його заступник Варден, «професор Варден», мав також цілком заслужену славу людини, що за сприятливих умов нічого не полишає на примху випадку. Третій і наймолодший член групи Джойс іще не забув того, чого його навчали на спеціальних курсах «Компанії Вибух» у Калькутті. До того ж, дарма, що молодий, він мав доволі зрілий розум, і сам Шірс інколи прислухався до його слів. На щоденних нарадах у виділеній їм половині хижі вони гуртом зважували всі цікаві ідеї та пропозиції і докладно їх обмірковували.

Цього вечора троє диверсантів вивчали карту, яку Джойс почепив на бамбукову тичку.

— Оце приблизна схема тієї колії, сер, — доповідав він. — Дані розвідки про неї повністю збігаються.

Джойс, у цивільному житті кресляр, дістав завдання перенести на великомасштабну карту всі відомості, зібрані про ті райони Бірми й Таїланду, де мала пролягти залізниця.

Даних було чимало. За місяць, що минув після їхнього успішного приземлення у призначеному місці, вони зуміли здобути симпатії на досить великій території. Сіамські агенти зустріли їх і прихистили в цьому маленькому селищі мисливців та контрабандистів, загубленому в джунглях і відрізаному від усіх битих шляхів. Тутешні жителі ненавиділи японців. Навіть Шірс зі своєю професійною підозріливістю поступово переконався в зичливості господарів.

Перша частина їхньої місії минула успішно. Вони зав’язали таємні контакти зі старійшинами багатьох селищ. Численні добровольці зголосились їм допомагати, і всі троє вже почали інструктувати їх. Вони навчали добровільних помічників орудувати зброєю, якою користувався підрозділ 316. Передусім це був пластик — брунатна, тягуча, мов гончарна глина, речовина, в якій копіткою працею кількох поколінь західноєвропейських хіміків пощастило сконцентрувати всі відомі раніше властивості вибухівок і додати ще деякі.

— Тут дуже багато мостів, сер, — доповідав далі Джойс, — але, як я гадаю, більшість із них малоцікаві. Ось короткий перелік усіх, від Бангкока до Рангуна, поки що без докладної інформації.

Слово «сер» стосувалося Шірса — «Номера першого». Хоч загалом у підрозділі 316 панувала сувора дисципліна, в групах, відряджених з особливим завданням, формальнощів не дотримувались, і тому Шірс уже кілька разів просив молодшого лейтенанта Джойса не називати його «сером». Але поки що так і не добився свого. Пояснював це тим, що спрацьовує прищеплена звичка.

Досі Шірс був задоволений Джойсом. Він сам вибрав його у калькуттській школі, звірившись на оцінки інструкторів, його фізичні дані, а надто на власний нюх.

Оцінки інструкторів були високі, відгуки похвальні. Молодший лейтенант Джойс, доброволець, як і всі в підрозділі 316, виконував будь-які завдання залюбки і, хоч куди б його посилали, завжди йшов охоче. «А це вже саме собою щось важить», — подумав Шірс. У Джойсовій особовій справі значилося, що до війни він був креслярем, службовцем великого промислово-комерційного підприємства, з усього судячи, одним з багатьох рядових службовців. Більшого Шірс і не доскіпувався. На його думку, до «Компанії Вибух» могла пристати людина будь-якої професії і минуле — це минуле.

Та все ж таки самих цих Джойсових якостей майорові Шірсу було б не досить, щоб узяти його до своєї групи, якби вони не підкріплювались іншими, важчими до визначення рисами, про існування яких Шірсу підказала лише інтуїція. Він знав уже таких добровольців, які чудово показували себе на тренуваннях, але при виконанні певних завдань, що ставилися перед підрозділом 316, не виявляли належної витримки. Шірс, зрештою, не ставив їм цього на карб — він мав власний погляд на такі речі.

Отож він викликав Джойса, щоб з’ясувати межі його можливостей. Запросив на цю зустріч і свого приятеля Вардена, адже до думки «професора» при такому виборі теж варто було прислухатись. Йому одразу сподобався Джойсів погляд. На атлета він видимо не тягнув, одначе виглядав здоровим і врівноваженим. Його прямі й прості відповіді на Шірсові запитання свідчили, що в хлопця добре розвинуте чуття реальності, що він ніколи не втрачає з уваги мети і добре розуміє, чого від нього сподіваються. Крім того, в його погляді виразно читалася готовність до всього. Було очевидно, що як тільки він зрозумів небезпечність майбутнього діла, то враз запалився бажанням приєднатися до двох старших офіцерів.

І тоді Шірс поставив запитання, особливо важливе для нього:

— Чи зможете ви скористатися цією зброєю?

Він подав Джойсові великий гострий ніж. Такий ніж входив до спорядження членів підрозділу 316, відібраних для спеціального завдання.

Джойс не збентежився. Відказав, що його навчили, як поводитися з цією зброєю, і що під час занять у школі вони тренувалися на манекенах. Та Шірса це не задовольнило:

— Я не про те питаю. Скажіть, ви певні, що справді зможете скористатися ним холоднокровно? Уміти це одна річ, а змогти — інша.

Джойс зрозумів. Подумав і серйозно відповів:

— Сер, я сам ставив собі таке запитання.

— Самі ставили собі таке запитання? — проказав за ним Шірс і здивовано поглянув на Джойса.

— Справді так, сер. Мушу зізнатися, воно навіть мучило мене. Я намагався уявити собі…

— Ну, і…

Джойс вагався лише кілька секунд.

— Щиро кажучи, сер, сподіваюся, що зможу, коли виникне потреба. Я так гадаю, але з цілковитою певністю твердити не беруся. Зроблю все, що буде можливе.

— Отже, на практиці такої нагоди не випадало?

— Ніколи, сер. Моя цивільна професія не дуже сприяла подібним вправам, — ніби вибачаючись, промовив Джойс.

Весь його вигляд виказував такий щирий жаль, що Шірс не зміг приховати усмішки. Тут до розмови