П'єр Буль - Міст на річці Куай

Рівз працював від рана до темна, майже без перепочинку, аж поки одного дня зрозумів, що час збігає надто швидко, що дні надто короткі, отож йому не закінчити проект у призначений строк. Тоді з допомогою полковника Ніколсона він добився в Сайто дозволу світити лампу й після відбою. І від того дня, цілими вечорами, а то й ночами сидів на хиткому ослоні, пристосувавши вбоге бамбукове ліжко за кульман і закріпивши проект на креслярській дошці, яку сам старанно вистругав, і при світлі крихітної олійної лампи, що затруювала повітря нестерпним смородом, упевнено рухав рейсшиною та кутоміром, теж власного виробу, накреслюючи проект мосту. Відкладав убік своє причандалля тільки на те, щоб узяти чистий аркуш паперу, й знову гарячково заповнював його колонками обчислень. Після виснажливої праці вдень він зрікався сну, щоб утілити свої знання в споруду, яка довела б перевагу західної цивілізації, — у міст, що мав нести японські ешелони на їхньому переможному шляху до Бенгальської затоки.

Попервах Кліптон гадав, що європейський modus operandi[2], що вимагав передусім організаційних заходів, потім ретельних досліджень та технічних розрахунків, затягне будівництво надовше, ніж японський стихійний емпіризм. Одначе дуже скоро він збагнув, що його прогнози були помилкові, а сам він у ті ночі, коли Рівзова чадна лампа заважала спати, даремно глузував зі складних і копітких приготувань інженера. Та коли Рівз передав цілком завершений проект Х’югові, він визнав, що поквапився з критикою цивілізованих методів, бо від того дня роботи пішли таким темпом, який перевершував найоптимістичніші сподівання Сайто.

Рівз був не з тих, хто, цілковито захопившись попередніми приготуваннями, може без кінця відкладати період реалізації і чия енергія поглинута теоретичними міркуваннями на шкоду практичному втіленню планів. Він ніколи не втрачав грунту під ногами. Коли б і виявилося, що він надміру прагне суто теоретичної досконалості й оповиває свій міст туманом абстрактних цифр, полковник Ніколсон одразу скерував би його на правильний шлях. Адже він був з тих командирів, які завдяки своєму почуттю реальності ніколи не випускають з уваги ні головної мети, ні засобів, що їх мають у своєму розпорядженні, і вміло підтримують у своїх підлеглих гармонійну рівновагу між теорією і практикою.

Полковник дав згоду на попередню розвідку з умовою, що її буде проведено швидко. Він також дуже схвально оцінив увесь проект і попросив детально пояснити, в чому полягали нові раціоналізаторські пропозиції. А насамкінець застеріг капітана, щоб той беріг свої сили.

— Не багато ми зробимо, якщо вас звалить хвороба, Рівзе. Все залежить од вас, пам’ятайте про це!

Одного дня Рівз прийшов до нього стурбований і почав ділитися своїми сумнівами.

— Мене непокоїть одне питання, сер. Узагалі, я гадаю, ми не мали б брати цього до уваги, і все ж хочу заручитися вашою підтримкою…

— А що таке, Рівзе? — спитав полковник.

— Ідеться про сушку дерев, сер. Жодна солідна будова не робиться з сирої деревини. Слід би потримати її на повітрі, щоб підсохла.

— А скільки часу її треба сушити, Рівзе?

— Це залежить од виду деревини. Окремі породи належить витримувати півтора, а то й два роки.

— Це неможливо, Рівзе, — рішуче відказав полковник. — Ми маємо на все лише п’ять місяців.

Капітан скрушно похилив голову.

— На жаль, усе це я знаю. Тому воно мене й гнітить.

— А якими прикрощами загрожує використання сирої деревини?

— Деякі породи жолобляться, можуть виникнути шпарини та зазори в готовому мості. Хоча це стосується не всіх дерев. Берест, приміром, майже не жолобиться. Я, звісно, вибирав дерева, які мають подібні властивості… Берестяні бики Лондонського мосту простояли шістсот років, сер…

— Шістсот років! — вигукнув полковник Ніколсон і несамохіть повернувся до річки Куай. Очі йому заяскріли. — Шістсот років — то було б незле, Рівзе!

— Ну, це винятковий випадок, сер. Ми можемо розраховувати хіба на якісь п’ятдесят чи шістдесят років. А то й менше, якщо деревина погано висохне. — т- Ну що ж, треба ризикувати, Рівзе, — рішуче заявив полковник. — Будуйте з сирого дерева. Ми не в змозі зробити неможливе. Ну, а якщо нам колись хто й дорікне, тоді просто відкажемо: інакше ми не могли.

— Зрозуміло, сер… І ще одне. Нам доведеться обійтися без креозоту. Він захищає дерево від комах-шкідників. У японців його немає. Ми могли б зробити замінник. Я вже міркував, як налагодити його виробництво. Усе це можливе, але потрібен час… І, зрештою, я б не радив узагалі вдаватися до нього.

— А чому саме, Рівзе? — спитав полковник Ніколсон, якого дуже цікавили всі технічні подробиці.

— Хоча думки з цього приводу розбігаються, все ж найавторитетніші фахівці не радять вдаватися до креозоту, якщо дерево не досить висушене. Він консервує сік, цебто вологу, і може викликати прискорене гниття зсередини.

— Тоді відкинемо креозот, Рівзе. Хочу, щоб ви мене правильно зрозуміли. Ми не повинні братися за те, що перевершує наші можливості. Не слід забувати, що міст має стати до ладу якнайскоріше.

— Незважаючи на ці дві обставини, сер, я певен, що ми здатні побудувати цілком надійний і з технічного погляду міцний міст.

— Якраз те, що нам треба. Ви на добрій дорозі, Рівзе. Цілком надійний і з технічного погляду міцний міст. Справжній міст, а не якесь казна-що, негідне цієї назви. Кажу вам ще раз: я вам вірю, як собі самому.

І полковник Ніколсон відпустив свого технічного консультанта, задоволений з того, що знайдено стислу формулу мети, якої належало досягти.

5

Шірс, або ж «Намбер ван»