П'єр Буль - Міст на річці Куай

— Схоже, хлопець думає, що мій фах, Шірсе, готував мене до такого діла. Викладач східних мов! Та й ваш — кавалерійський офіцер…

— Я не зовсім це хотів сказати, сер, — зашарівшись, пробурмотів Джойс.

— А я цілком певний, — по-філософськи резюмував Шірс, — що саме в нас, таке, як ви кажете, «діло» може робити і науковець з Оксфорду, і колишній кавалерист… А коли так, то чом би й не кресляр?..

— Беріть, — лаконічно порадив Варден після розмови із Джойсом.

Шірс послухався його. Він і сам по деякому роздумі визнав, що відповіді цього хлопця не дуже його розчарували. Майор недовірливо ставився й до тих, хто переоцінює себе, і до тих, хто недооцінює. Він високо ставив людей, що заздалегідь могли «вхопити» суть того чи того завдання, в кого вистачало завбачливості належно підготуватися до нього та уяви, щоб пережити все те подумки, але ні в якому разі не підпасти під його гіпноз. Вирушаючи в дорогу, Шірс був задоволений своєю групою. Вардена він знав уже давно й був певен, що той не схибить.

Вони надовго заглибились у вивчення карти. Джойс прутиком показував мости й характеризував властивості кожного з них. Шірс з Варденом уважно й зацікавлено слухали, хоча вже мало не напам’ять знали рапорт молодшого лейтенанта. Мости повсякчас викликали величезну, майже містичну зацікавленість у всіх причетних до «Компанії Вибух».

— Те, що ви нам зараз показуєте, — це звичайнісінькі кладки, Джойсе, — озвався Шірс. — Не забувайте, що ми хочемо завдати ворогові справжнього удару.

— Я показав їх, сер, просто для порядку. Як на мене, тут є тільки три цікаві споруди.

Справді, не всі мости були гідні уваги підрозділу 316. «Номер перший» цілком поділяв думку полковника Гріна, що не слід насторожувати японців незначними акціями до завершення будівництва залізниці. Тому він вирішив, що група нічим не виказуватиме своєї присутності, залишатиметься в тіні й тим часом збиратиме інформацію від місцевих агентів. Гамуючи нетерпіння підлеглих йому офіцерів, майор Шірс раз у раз нагадував їм:

— Було б безглуздям занапастити все заради розваги підірвати два чи три ваговози. Нам треба завдати ворогові одразу нищівного удару. Це необхідно й для того, щоб здобути повагу в місцевого населення. Тож почекаймо, поки залізницею рушать перші ешелони.

З його твердого наміру розпочати рішучим нищівним ударом випливало, що незначні мости до уваги не братимуться. Результат першої великої операції мав винагородити групу за довге пасивне очікування і самою нею визначити успіх своєї місії, навіть якщо обставини не дозволять здійснити жодної іншої диверсії. Шірс знав, що ніколи не можна завбачити, чи будуть за першою операцією подальші. Він не сказав про це, але підлеглі зрозуміли його без слів, і таке застереження анітрохи не збентежило колишнього професора Вардена, чий раціональний розум високо ставив уміння оцінювати й завбачати події.

Схоже, не збентежило воно і Джойса, бо не пригасило його завзяття, викликаного перспективою рішучого удару. Навпаки, здавалось, його запал тільки зростає й зосереджує всю його молоду снагу на цій, хтозна, може, й єдиній можливості, на цій несподіваній меті, яка постала перед ним, немов маяк, осяявши надією на великі звершення і його недовге минуле, і неосяжне майбутнє, розвіявши чарівним світлом одноманітну сірість, що затемнювала досі його життєву дорогу.

— Джойс має рацію, — озвався Варден, як звичайно, скупий на слова. — Нас цікавлять лише три мости. Один з них — міст біля табору номер три.

— Я думаю, що він категорично відпадає, — заперечив Шірс. — Відкрита місцевість малопридатна для нашої акції. До того ж рівнина. Низький берег. Міст буде легко відбудувати.

— Другий — поруч з табором номер десять.

— Цей загалом вартий уваги, але він на території Бірми, а там ми не маємо зв’язку з місцевими партизанами. І крім того…

— А от третій, — квапливо втрутився Джойс, не помітивши, що урвав свого командира, — третій — це міст через річку Куай. Він позбавлений усіх цих незручностей. Річка — чотириста футів завширшки, високі стрімкі береги. Пішки звідси туди два-три дні ходу… Довкола джунглі, там практично ніхто не живе. Наблизитися до річки можна непомітно, а спостерігати за мостом — з гори, звідки добре видно й усю долину. Японці приділяють цій будові особливу увагу, міст ширший, ніж усі інші, і стоятиме на чотирьох рядах підпор. Це буде найважливіша й найвигідніше розташована споруда на всій залізниці.

— Бачу, ви докладно вивчили донесення наших агентів, — зауважив Шірс.

— З них усе ясно, сер. Мені здається, цей міст…

— Ваша правда, що міст через річку Куай заслуговує на увагу, — промовив Шірс, схилившись над картою. — Ви непогано міркуєте, як на початківця. Ми з полковником Гріном уже відзначили цей об’єкт. Але в нас іще не вистачає точних відомостей, можливо, існують ще якісь місця, де операція була б вигіднішою… Невже будівництво цього хваленого мосту зайшло так далеко, що ви, Джойсе, говорите про нього так, ніби вже бачили його на власні очі?

Роботи на будові посувалися. Англійський вояк зі своєї натури трудяга й без ремства знесе найсуворішу дисципліну, якщо тільки вірить своїм командирам і якщо праця підтримує в ньому рівновагу.

У таборі на річці Куай полковник Ніколсон зажив великої шани в своїх солдатів. Після такого героїчного опору, вчиненого ним японцям, і не могло бути інакше. А нова денна норма не залишала часу на всякі розумування. Отож після недовгого вагання, коли солдати намагалися збагнути справжні наміри свого командира, вони зрештою взялися до роботи по-справжньому. Тепер вони прагнули довести, що зуміють будувати так, як раніше зуміли винахідливо саботувати. Та й полковник Ніколсон розвіяв усі сумніви короткою промовою, в якій доволі чітко виклав, чого саме від них