Іванна Боразан - Ігри долі

Анна, почувши крики, вийшла зі своєї кімнати і хотіла заспокоїти Ніка, як це бувало не раз. Інколи їй це вдавалося, інколи ні. Це залежало від дози алкоголю у його організмі. Ну, чому чоловіки, які рахують себе за сильну стать, такі слабкі перед проблемами на своєму шляху? Чому напиваються «до чортиків» думаючи, що це допоможе? Чому тверезо не борються з проблемами? Можливо, ці проблеми не такі страшні, як здається на перший погляд, можливо, навіть нічого не потрібно робити, просто чекати, є такі ситуації, в які втрачунням можна лише зашкодити у її вирішенні, або просто знайти інший шлях вирішити ту проблему, яка склалася, а якщо вона серйозна, то просто залишити в спокої не здійсненний проект і шукати інший, більш реальний. Ні, йдуть вперто до своєї мети, не думаючи чи це насправді їм потрібно? Чи, можливо, це амбіції «пруть», не даючи заспокоїтися? Чи так звана чоловіча гідність, яка не дозволяє поразок? А як інакше на тебе буде дивитися твоє оточення, як на невдаху, який здається, чи на справжнього чоловіка, який добивається того, чого забажає. А, можливо, вчасно зупинитися і не зашкодити своїм близьким — ось у чому полягає бути справжнім чоловіком.

Плюнути на цей проект, не буде реалізований він, так буде інший, навіщо іти на перекір усім. Ну, не дають тобі територію, яку ти хочеш під будівництво твого готелю, тоді знайди другу. Так ні, тобі подавай лише те, що тобі подобається. А можливо, не даючи це місце, вони мають на це причину. І що з того, що ця майже казкова місцина створена якраз для твого готелю. Але вона відведена під заповідник, не можна просто так прийти і взяти те, що ти хочеш. Потрібно мати певні обов’язки перед людьми і перед природою, а не реалізовувати свої амбіції. Хоча і вони також важливі для діяльності людей, але їх потрібно втілювати з розумом, а не лише емоціями і бажаннями, які інколи бувають сліпі й глухі.

Коли тобі кажуть: «Ні», можливо, це і означає НІ, і щоб ти не робив: чи давав хабар, чи водив дружбу з високопосадовцями, чи багато чого іншого, це всеодно буде — НІ. Та Ніколас Харт цього не розумів. Як йому, такій багатій і впливовій людині, сказати «Ні», це неможливо, це просто нереально, як вони взагалі посміли! І всі ці негативні емоції роздратування відбивалися на Анні і на майбутню їхню дитину.

Та повернемося до тієї події, коли п’яний Ніколас Харт зробив, можливо, перший раз за своє життя, необдуманий крок — зіштовхнув зі сходів свою вагітну дружину. Це сталося випадково. Він цього не хотів. Вона вибігла зі своєї кімнати йому назустріч, хотіла знову заспокоїти, але цього разу він не хотів її вислуховувати, бачити в її очах жалість. Хто вона така, що сміє його жаліти? Він хотів пройти повз неї, не звертаючи на неї увагу, у свій кабінет і там зачинитися, щоб ніхто не посмів його турбувати, навіть Анна. Та не так сталося, як гадалося: в той момент, коли Анна підійшла до нього і хотіла йому допомогти піднятися по сходах, він відсахнувся від неї, від її допомоги, легенько (йому так здалося) штовхнув. Не чекаючи такого, Аня не втрималася на ногах і покотилася вниз сходами. Навіть нічого не зрозумівши, вона знепритомніла.

Побачивши, що зробив, Ніколас вмить протверезів, почав кричати, благати простити його, але Аня не чула, зараз її могла врятувати тільки швидка допомога, яка завдяки дбайливій кухарці, вже виїхала.

Аня довго не могла прийти до себе. Лікар, який зробив їй операцію, дуже переживав, щоб вона вижила після такого. Операція тривала дуже довго, термін вагітності був уже великий, дитина вже встигла сформуватися, а це в свою чергу шкодило життю і здоров’ю Анни. Після видалення плоду, який на той час був уже мертвий, у Анни почалася сильна внутрішня кровотеча, яку довго не могли зупинити, вона втратила дуже багато крові. Випадок був дуже складним, лікарі буквально молилися про чудо, щоб Аня залишилася живою.

У той час Ніколас не знаходив собі місця за межами операційної. В коридорі лікарні були всі домочадці, їх також хвилювала доля молодої господині, яку всі дуже любили й поважали, вони навіть себе картали за те, що сталося, і майже з ненавистю дивилися у бік Ніка.

Та Ніколас нікого і нічого не помічав. Він прекрасно знав, що через його провину може загинути ще одна його найрідніша людина. Одну він уже втратив. «Боже, — молив Ніколас вперше вжитті, — будь ласка допоможи, врятуй її. Анюта, вона найдорожче, що є у моєму житті, я все віддам, забирай, що хочеш. Тільки залиш її зі мною, я її так люблю. Я був такий дурний, я давно вже не говорив їй як, я її люблю, через якийсь дурний проект. Гори все червоним полум’ям, лиш би вона залишилася живою.»

Чи завдяки лікарям, чи завдяки молитвам, хоча перші не заперечують другий варіант, тому що без цього вони б не впоралися. Анна наступного ранку все ж таки прокинулася, хоча про це жаліла. Що її чекало на цьому світі, лише біль, біль втрати дитини, яку вже встигла полюбити. Виявляється, це був хлопчик, її маленький хлопчик, якого вона більше ніколи в житті не побачить, не приголубить, не почує від нього слово «мамо», не поведе в школу, не буде на його весіллі, не буде няньчити онуків, його дітей… Нічого цього не буде, як же жити без цього, як змиритися з такою долею? Навіщо жити? Для кого жити?

Ніколас тихо відчинив двері і побачив, що Аня вже не спить, лікар заборонив турбувати її сон, тому вибравши час, коли вона сама прокинеться, тихенько увійшов у кімнату. Присів біля її ліжка. Та Анна навіть не поворохнулася, а продовжувала дивитися в одну точку десь на стелі. Вона знала, вона відчувала, що її чоловік в кімнаті та не могла на нього дивитися, з ним говорити, не могла лицемірити і казати, що все гаразд, що все вже позаду. Вона його ненавидить, всіма фібрами своєї душі, це все через нього, через його зухвалість вона втратила дитинку. Людину, яку ти понад усе в житті кохала, в одну прекрасну мить можеш зненавидіти.