Алекс Грей - Політ завдовжки в життя

— Скрипку? Але це ж не зовсім чоловічий інструмент. — почав чинити опір я, але вона мене зупинила.

— Не поспішай робити висновки. Всі скрипкові майстри і всі скрипалі, всі відомі музиканти і композитори минулих часів були чоловіками. Це зараз жінки емансипували і почали складати музику, а раніше такого не було. Так ось. Чому скрипка? Та тому що, у тебе вдома немає фортепіано, тут ти можеш приходити і грати скільки завгодно, але тільки після занять, а це значить, що не завжди це буде виходити. А скрипку я тобі дам додому і ти будеш собі тихенько «пиляти» гами. Можеш зі скрипкою виїжджати на природу, в ліс і там грати голосно і скільки завгодно. Я знаю в лісі хороші місця, де ніхто не заважає, я і сама часто туди їжджу пограти, до речі, сьогодні я саме з такою лісової репетиції і поверталася. Ти просто спробуй і тобі сподобається. Тим більше гітара — це ж теж струнний інструмент.

— Ну, гаразд, можна і спробувати.

— Тільки не сьогодні, добре? Уже пізно, ми всі на емоціях, нам треба відпочити, а завтра ми зустрінемося тут і одразу почнемо. — сказала вона і почала прибирати зі столу.

Наступного дня, як і домовились, ми зустрілися і одразу почалися наші заняття. Ось з того дня я і вважаю себе музикантом. Саме з того дня і почалася моя музична кар'єра. Не можу сказати, що мені давалося все легко, але з часом звуки ставали дедалі виразнішими, пальці більш слухняними, ноти вже не здавалися якимись ієрогліфами, хоча по нотах мені тоді ще було важко грати, зате мені легко давалося підбирати музику на слух. Марина мала залізні нерви і нереальну витримку. Я просто дивуюся, як вона мене витримала в те перше літо. Вечорами я приходив до школи, і ми по три, чотири години займались музикою. Я стирав пальці в кров, і, коли вже не міг затискати струни, то сідав за рояль. Потроху я освоїв і рояль, але скрипка, дійсно була чарівним інструментом. І через кілька тижнів я вже не уявляв себе без музики. Мені було наплювати, що будуть говорити про мене мої друзі, а я точно знав, що без розмов і знущань не обійдеться, і я продовжував грати. Поки було літо, моя трансформація залишалася в таємниці, але наближався вересень, почали з'їжджатися мої друзі, і повернулася з поїздки Ритка.

Одного разу, після наших традиційних занять, ми сиділи з Мариною і пили чай, розмовляли про різне, про музику, про концерти. Марина притягла з комірчини програвач і цілу купу вінілів. Вечорами ми включали якийсь концерт для скрипки з оркестром і мовчки слухали. І ось, в один з таких вечорів, двері в клас різко відчинилися. На порозі стояла Ритка. Вигляд у неї був такий розлючений, що я був впевнений — зараз буде скандал. І я не помилився.

— Так ось чим ти все літо займаєшся, — звернулася вона до мене. — А я не повірила, коли мені розповіли. Я тобі написала два десятки листів, а ти не відповів на жоден. Ну, звичайно, як же ж ти міг відповісти, якщо ти був зайнятий тут! — вона була не схожа сама на себе. Ритка, яка завжди прекрасно володіла собою, навіть в самих непередбачуваних ситуаціях, в той момент була схожа на голодного оскаженілого тигра.

— Привіт, Маргарито. — спокійно сказала Марина. — Ти присядь, випий чаю і заспокойся.

— Марино Вікторівно! Я вважала Вас нормальною, а Ви… Ну, як Ви могли? — підвищила голос Ритка.

— Що я могла? — спокійно запитала Марина.

— Ви ж доросла жінка, а зв'язалися з пацаном. Вам, що, не вистачає своїх хлопів? — Ритка вже перейшла на підвищений тон, але Марина і далі залишалася незворушною. — Ви знаєте, якщо я захочу, то Вас викинуть і з музичної школи, і з училища, і взагалі ніколи не допустять до роботи з дітьми.

— Маргарито, заспокойся і послухай мене. — сказала Марина Вікторівна, коли Ритка трохи заспокоїлась. — Послухай мене. Те, що ти можеш таке зробити, я не сумніваюся ані грама. Але я хочу, щоб ти зрозуміла одну річ, вона тобі потім стане в нагоді в житті. Я не збираюся виправдовуватися перед тобою, і не тому, що я ні в чому не винна, а тому що ти поки що НІХТО, і я взагалі не бачу сенсу обговорювати з тобою своє життя.

— Марино Вікторівно! — перервав її я. — Та що Ви таке кажете! Чому Ви не хочете сказати їй правду, сказати, що нічого між нами немає і не було, розповісти про те, чим ми тут займаємося? Для чого Ви зараз нагнічуєте обстановку? Ви, що не знаєте Ритку?

— Знаю, Антон, звичайно, знаю і дуже добре. Саме тому, не бачу жодного сенсу виправдовуватися. — і вже звертаючись до Ритки, вона промовила. — А ти, дівчинко, навчись для початку себе контролювати, навчись приймати життя таким, яким воно є. По-перше, так, як ти маєш право на свій вибір, так і будь хто інший має таке саме право вирішувати, що і як йому робити. По-друге, не треба забувати, що я трохи старша за тебе і знаю про життя теж трохи більше, ніж ти. Тож, просто заспокойся. Антон, якщо захоче, то сам тобі все розповість.

Останню фразу Ритка вже почула, коли вибігала з класу, сильно грюкнувши дверима. Я подивився на Марину і намагався зрозуміти, вона говорила зараз щиро і серйозно, чи просто хотіла поставити Риту на місце. Я мовчки взяв у руки скрипку і почав грати. Я грав те, що встиг вже вивчити, і як не дивно, звучало все досить непогано, в той раз я не збився жодного разу. Я грав, дивлячись у вікно, на згасаючий серпень, на втомлених людей, які повертаються з роботи і на тих, що відпочили, які щойно повернулися з відпусток. Я не пам'ятаю, скільки я грав. Мене ніхто не зупиняв, а я чекав, що Марина мене зупинить і скаже щось дуже важливе. І, коли я дограв «Аве Марію», я почув:

— Так ось в чому справа… — це була Рита. Виявилось, що вона не пішла, а стояла під дверима і слухала весь цей час.