Джо Хілл - Пожежник

нахер живцем. Чи щоб мене вполювали та пустили на м’ясо десь у полі, поки я благатиму пощади.

— Якщо ти не спиш, це може пояснити високу температуру. Ми не знаємо напевне, чи ти хворий. Часом гарячка вказує на початок інфекції, але не завжди. Навіть не зазвичай. У мене гарячки немає. Мені потрібно, щоб ти надіслав знімок своєї ступні.

Почувся незграбний стукіт, приглушені удари, тоді клацання — звук знімку з камери телефону. П’ятнадцять секунд нічого не було чути, окрім його втомленого, жалюгідного дихання.

Їй надійшов знімок темної оголеної ступні, простягненої на якійсь робочій клейонці. Зверху ступня виглядала як суцільне криваве садно.

— Джейку, — промовила вона. — Що це таке?

— Я намагався відшкребти її, — відповів він. Його голос був майже похмурим. — У мене стався зрив. Я шкріб її наждаком.

— Ще смуги в тебе на тілі є?

— Я знаю, на що воно було схоже, до того як мені зірвало дах.

— Цю штуку не можна шкребти, Джейку. Це те саме, що шкребти сірникову коробку. Залиш її в спокої, — вона опустила телефон і знову поглянула на знімок ноги. — Я хочу побачити ще смуги, перш ніж ти остаточно накрутиш себе, що маєш драконячу луску. На початку досить важко розрізнити синець від смуги, але якщо ти даси її спокій...

— Нам треба визначитися, — сказав він знову.

— Визначитися з чим?

— Як ми помремо. Як ми це зробимо.

По телевізору крутили сегмент про далматинців — жінок та підлітків, які готували обіди та кекси бригадам пожежників-добровольців.

— Я не збираюся себе вбивати, — сказала Гарпер. — Я тобі вже це казала. У мене під серцем дитина, і я маю намір її народити. Я можу зробити кесареве в березні наступного року.

— Березні? Зараз вересень. У березні ти вже купкою жаринок будеш. Чи живою мішенню для кремаційного загону. Хочеш померти, як ті люди в полі?

— Ні, — стишено відповіла Гарпер.

— Я знаю, що ти зі мною зробила, — докладаючи зусиль, він уривчасто видихнув повітря. — Я знаю. У мене постійно обсипає жаром руки й ноги. Мені подобається, що ти зробила свою роботу настільки суспільно свідомою, настільки зріднилася з громадою, навіть якщо це було лише спробою задовольнити власний нарцисизм. Треба було тоді оточити себе плаксивими дітлахами. Через те приємне відчуття, коли ти витираєш їм сльози. Не існує безкорисливих вчинків. Коли люди роблять щось для навколишніх, це завжди має якісь особисті психологічні причини. Але мене досі трохи нудить від того, наскільки ти зациклена на власних потребах. Тобі навіть байдуже, скільком людям передасиш хворобу. Поки ніщо не відриватиме тебе від манії врятувати ще одне дитя.

Він намагався її спровокувати на сварку, змусити казати речі, про які вона потім шкодуватиме. Гарпер взяла інший напрям.

— Цей жар. Такого я раніше не чула. Це не симптом...

— Це не твій симптом. Він мій. Не роби вигляду, наче ти сраний лікар. Срана магістерка з медичного догляду, і три роки роботи в початковій школі не роблять з тебе доктора, чорт, Хауса. Ти витираєш піт з верхньої губи лікаря, коли він закінчує операцію, і струшуєш член, коли він відлив.

— Може, тобі варто прийти додому. Я можу оглянути тебе, не торкаючись. Може, мені вдасться тебе переконати.

— Я почекаю, — відказав він. — Поки не впевнюся. А тоді повернуся додому. І тобі краще там бути. Бо ти обіцяла.

— Джейкобе, — сказала вона, але він уже поклав слухавку.

11

Жовтень

Одного спекотного сірого ранку, за кілька днів після останнього дзвінка Джейкоба, електрики знову не стало, але цього разу з кінцями.

На той час із запасів у Гарпер залишалися хіба запилені бляшанки в глибині буфету, і вона ніяк не могла пригадати, коли їх купувала. Востаннє вона полишала будинок ще в переддень того, як уперше побачила смугу в себе на нозі. Не наважувалася. Може, їй і вдалося б замаскуватися — луски на руках та обличчі вона не мала — але серце здригалося від самої лише думки, що вона випадково наштовхнеться на когось у крамниці й тим самим прирече його на смерть.

Частина її вагалася, чи їстиме вона «Кріско»[30]. Інша частина нашіптувала, що буде, і то скоро. Гарпер також приберегла трохи порошку какао, сподіваючись, що він смакуватиме, як шоколадний пудинг.

Не було окремої миті, коли вона вирішила: «Треба вирушати». Вона не вирішувала годинами, чи час їй вже ризикнути та покинути домівку, де зовсім скоро не залишиться ніяких харчів.

Втім, одного дня вона познімала увесь одяг з мотузки на задньому ганку й почала складати його купкою на ліжку поряд з «Портативною мамою». Спершу це був лише набір речей, які вона збиралася заховати: деякі футболки, пара джинсів, її треники. Але так само це виглядало як купа речей, які вона узяла б із собою, якби довелося пакуватися в авто та кудись рушати. Коли вона відчинила шафу, то на власний подив почала діставати речі назовні, а не навпаки.

У неї не було жодної мети, жодного плану, практично жодних думок. Нею рухала лише напівсформована ідея, що було б розумно спакувати деякі речі до свого старого саквояжа на випадок, якщо доведеться поспіхом залишити будинок. Здебільшого вона була на автопілоті, ширяючи без наміру й цілі, мов листок від невгамовного осіннього бризу. Гарпер увімкнула радіо — бумбокс «Гелло Кітті» ядуче рожевого кольору, який працював на батарейках D — і почала складати речі під радіостанцію класичного року: Том Петті та Боб Сігер забезпечували їй акустичний еквівалент шпалер.

Та якоїсь миті її свідомість повернулася в теперішнє, і вона зрозуміла, що музика припинила грати. Ді-джей уже якийсь час белькотів монолог. Вона впізнала цей голос: схриплий, скрипучий бас колишнього жартівника-ведучого ранкового шоу. Чи, може, він був отим ведучим-консерватором? Їй ніяк не вдавалося пригадати, а ще з думок геть вилетіло його ім’я. Коли він заводив мову про себе — що він робив часто — то називався Мальборо-Меном: через усіх паяльників, яких викурив. Так він називав людей, хворих на драконячу луску — паяльники.

З бундючною самовпевненістю він розводився, що колишній президент став чорнішим, ніж раніше, оскільки зварився живцем від драконячої луски. Казав, що після ефіру разом із кремаційним загоном полюватиме на паяльників, вистежуватиме їх у сховках і спопелятиме. Гарпер сиділа на ліжку, слухаючи з відразою й зачудуванням, коли він розповідав, як змусив трьох дівчаток зняти з себе футболки, щоб переконатися, чи немає драконячої луски у них на цицьках.

— Здорові американські цицьки, ось за що ми боремося, — казав він. — Це треба внести до Конституції. Кожен чоловік має право на життя, свободу