Іван Петрович Котляревський - Енеїда

набрали,

Щоб сухарів понапікали,

Щоб ложку, казанок всяк мав.

99 Все військо зараз розписали

По разним сотням, по полкам,

Полковників понаставляли,

Дали патенти сотникам.

По городам всяк полк назвався,

По шапці всякий розличався,

Вписали військо під ранжир;

Пошили сині всім жупани,

На спід же білиї каптани, —

Щоб був козак, а не мугир.

100 В полки людей розпреділивши,

І по квартирям розвели,

І всіх в мундири нарядивши,

К присязі зараз привели.

На конях сотники финтили,

Хорунжі усики крутили,

Кабаку нюхав асаул;

Урядники з атаманами

Новими чванились шапками,

І ратник всякий губу дув.

101 Так вічной пам’яти бувало

У нас в Гетьманщині колись,

Так просто війско шиковало,

Не знавши: стій, не шевелись;

Так славниї полки козацькі

Лубенський, Гадяцький, Полтавський

В шапках було, як мак цвітуть.

Як грянуть, сотнями ударять,

Перед себе списи наставлять,

То мов мітлою все метуть.

102 Було тут військо волонтирі,

То всяких юрбиця людей,

Мов запорожці-чуприндирі,

Що їх не втне і Асмодей.

Воно так, бачиш, і негарне,

Як кажуть-то — не регулярне,

Та до війни самий злий гад:

Чи вкрасти що, язик достати,

Кого живцем чи обідрати,

Ні сто не вдержить їх гармат.

103 Для сильной армії своєї

Рушниць, мушкетів, оружжин

Наклали повні гамазеї,

Гвинтівок, фузій без пружин,

Булдимок, флинт і яничарок.

А в особливий закамарок

Списів, пік, ратищ, гаківниць.

Були тут страшниї гармати,

Од вистрілу дрижали хати,

А пушкарі то клались ниць.

104 Жлукта і улики на пушки

Робить галили на захват;

Днища, оснівниці, витушки

На принадлежность приправлять.

Нужда перемінить закони!

Квачі, помела, макогони

В пушкарське відомство пішли;

Колеса, бендюги і кари

І самиї церковні мари

В депо пушкарськеє тягли.

105 Держась воєнного обряду,

Готовили заздалегідь

Багацько всякого снаряду,

Що сумно аж було глядіть.

Для куль — то галушки сушили,

А бомб — то з глини наліпили,

А слив солоних — для картеч;

Для щитів ночви припасали,

І дна із діжок вибивали,

І приправляли всім до плеч.

106 Не мали палашів ні шабель,

У них, бач, Тули не було;

Не шаблею ж убит і Авель,

Поліно смерть йому дало.

Соснові копистки стругали

І до боків поначепляли

На валяних верьовочках;

Із лик плетені козубеньки,

З якими ходють по опеньки,

Були, мов суми, на плечах.

107 Як амуницю спорядили

І насушили сухарів,

На сало кабанів набили,

Взяли подимне од дворів;

Як підсусідків розписали

І виборних поназначали,

Хто тяглий, кінний, хто же піш,

За себе хто, хто на підставу,

В якеє військо, сотню, лаву,

Порядок як завівсь незгірш:

108 Тогді ну військо муштровати,

Учить мушкетний артикул,

Вперед як ногу викидати,

Ушкварить як на калавур.

Коли пішком — то марш шульгою,

Коли верхом — гляди ж, правою,

Щоб шкапа скочила вперед.

Такеє ратнеє фиглярство

Було у них за регулярство,

І все Енеєві во вред.

109 Мов посполитеє рушення

Латина в царстві началось,

Повсюдна муштра та учення,

Все за жолнірство принялось.

Дівки на прутах роз’їзжали,

Ціпками хлопців муштровали,

Старі ж учились кидать в ціль.

А баб старих на піч сажали

І на печі їх штурмовали,

Бач, для баталії в примір.

110 Були латинці дружні люди

І воюватись мали хіть,

Не всі з добра, хто од причуди,

Щоб битися, то рад летіть.

З гаряча часу, перші три дні,

Зносили всяке збіжжя, злидні

І оддавали все на рать:

Посуду, хліб, одежу, гроші

Своєй отчизни для сторожі,

Що не було де і дівать.

111 Се поралася так Амата,

К війні латинців підвела;

Смутна була для неї хата,

На улиці все і жила.

Жінки з Аматою з’єднались,

По всьому городу таскались

І підмовляли воювать.

Робили з Турном шури-мури,

І затялись, хоть вон із шкури,

Енеєві дочки не дать.

112 Коли жінки де замішались

І їм ворочати дадуть;

Коли з розказами втаскались

Та пхикання ще додадуть,

Прощайсь навік тогді з порядком,

Пішло все к чорту неоглядком,

Жінки поставлять на своє.

Жінки! коли б ви більше їли,

А менш пащиковать уміли,

Були б в раю ви за сіє.

113 Як Турн біснується, лютує,

В сусідні царства шле послів,

Чи хто із них не поратує

Против троянських злих синів;

Коли Латин од поєдинків

Сховавсь під спід своїх будинків

І ждав, що буде за кінець;

Коли Юнона скрізь літає,

Всіх на Енея навертає

Весільний збить з його вінець:

114 Гуде в Латії дзвін віщовий

І гасло всім к війні дає,

Щоб всяк латинець був готовий

К війні, в яку їх злость веде.

Там крик, тут галас, там клепало,

Тісниться люд і все тріщало.

Війна в кровавих ризах тут;

За нею рани, смерть, увіччя,

Безбожность і безчоловіччя

Хвіст мантії її несуть.

115 Була в Латії синагога,

Збудована за давніх літ

Для Януса, сердита бога,

Которий дивних був приміт:

Він мав на голові дві тварі,

Чи гарниї були, чи харі,

Об тім Виргилій сам мовчить;

Но в мирне врем’я запирався,

Коли ж із храма показався,

Якраз війна і закипить.

116 По дзвону вся латинь сунула

До храма, з криком всі неслись.

І навстяж двері одімкнула,

І Янус вибіг, як харциз.

Воєнна буря закрутила,

Латинське серце замутила,

Завзятость всякого бере;

«Війни, війни!» — кричать, бажають,

Пекельним пламенем палають

І молодеє і старе.

117 Латинці війско хоть зібрали,

Та треба ж війську должносних,

Які б на щотах класти знали,

Які письменнійші Із них.

Уже ж се мусить всякий знати,

Що війско треба харчовати,

І воїн без вина — хом’як.

Без битой голої копійки,

Без сей прелесниці-злодійки

Не можна воювать ніяк.

118 Були златиї дні Астреї,

І славний був тогді народ;

Міняйлів брали в казначеї,

А фиглярі писали щот,

К роздачі порції — обтекар;

Картьожник — хлібний добрий пекар,

Гевальдигером — був шинькар,

Вожатими — сліпці, каліки,

Ораторами — недоріки,

Шпигоном — з церкви паламар.

119 Всього не можна описати,

В Латії що тогді було,

Уже зволялося читати,

Що в голові у них гуло.

К війні хватались, поспішались,

І сами о світі не знались,

І все робили назворот:

Що строїть треба, те ламали,

Що треба кинуть, те ховали,

Що класть в кишеню, клали в рот.

120 Нехай турбуються латинці,

Готовляться проти троян,

Нехай видумують гостинці

Енею нашому в із’ян.

Загляньмо, Турн що коверзує,