Джордж Мартін - Межовий лицар

«Мою руку?» з жахом перепитав Данк.

«І вашу ногу. Ви ж били його ногою, чи ні?

У Данка відняло мову.

«Звичайно, я закликатиму своїх товаришів бути милосердними. Я Рука Короля і нащадок трону, моє слово має певну вагу. Але слово мого брата теж щось вартує. Тому справа ризикована.

«Я,» спробував сказати Данк, «Я… Ваша Високість, я…» Вони не розпалювали ніякий заколот, то був лише дерев’яний дракон, не пов’язаний з ніякими принцами, хотів сказати він, але раптом всі слова залишили його. Він ніколи не був сильний в словах.

«Але у вас є інший вибір,» тихо промовив принц Бейлор. «Не знаю, кращий чи гірший, але я хочу нагадати вам, що кожен лицар, якого звинувачують в злочині, має право вимагати суд поєдинком. Тож я питаю вас ще раз, сір Данкен Високий, наскільки майстерним лицарем ви є? Чесно?»

13

«Суд семи,» сказав принц Ейріон, посміхаючись. «Це моє право, наскільки я пригадую.

Принц Бейлор забарабанив пальцями по столу, нахмурившись. Ліворуч від нього лорд Ешфорд повільно кивнув. «Чому?» спитав принц Мейкар нахилившись до свого сина. «Ти боїшся вийти проте межового лицаря віч-на-віч, щоб боги довели правоту твоїх звинувачень?»

«Боюсь?» перепитав Ейріон. «Його? Не кажи дурниць, Батьку. Я просто піклувався про свого доброго брата. Дейрону цей сір Данкен теж завдав неприємностей, і його образа йде навіть попереду моєї. Суд семи дозволить нам обом вийти проти межового лицаря.»

«Як мило з твого боку, брате,» роздратовано пробурмотів Дейрон Таргеріен. Старший син принца Мейкар виглядав навіть гірше, ніж тоді, коли Данк зустрів його в трактирі. Цього разу принц виглядав тверезим, його червоно-чорний камзол чистий від плям вина, але очі були налиті кров’ю, а чоло вже встигло покритись краплями поту. «Але мені цілком вистачить, якщо ти сам уб’єш негідника.»

«Ти занадто добрий, милий брате,» принц Ейріон був сама ввічливість, «але з моєї сторони було б надто егоїстично відмовити тобі у праві довести правдивість власних слів в поєдинку. Я повинен наполягти на суді семи.»

Данк відчув, що він пропав. «Ваша Високість, мілорди,» звернувся він до зібрання. «Я не зовсім розумію. Що таке суд семи?»

Принц Бейлор ніяково йорзнув на стільці. «Це ще одна форма суду поєдинком. Древня, її рідко використовують. Вона потрапила сюди з того боку Вузького моря разом з Андалами та їхніми Семи Богами. В будь-якому суді поєдинком той хто звинувачує, і той кого звинувачують, просять богів вирішити, хто з них правий. Андали вірили, якщо в бій вступлять семеро бійців з кожної сторони, то боги, будучи так глибоко вшановані, вмішаються і допоможуть тій стороні, за якою правда.

«Або Андали просто любили помахати мечами,» запропонував свою версію лорд Лео Тірелл, цинічно посміхнувшись. «В будь-якому випадку, сір Ейріон, має право такого вибору. Таким чином, це буде суд семи.»

«То мені доведеться одному битись проти семи?» спитав безнадійно Данк.

«Не одному, сір,» нетерпляче уточнив принц Мейкар.

«Не грайте дурника. Зараз не до цього. Буде поєдинок сім проти семи. Ви повинні знайти ще шістьох лицарів, які битимуться на вашій стороні.»

Шість лицарів, подумав Данк. З таким самим успіхом, вони могли сказати, щоб я знайшов шість тисяч. У нього не було ні братів, ні кузенів, ні старих товаришів, з якими він пройшов не одну битву. З якого це дива шість незнайомців ризикуватимуть своїм життям тільки щоб захистити межового лицаря від двох принців. «Ваша Високість, мілорди,» сказав він, «що я як нікого не знайду?»

Принц Мейкар холодно подивився на нього. «Якщо на вашій стороні правда, то люди вийдуть на бій заради неї. Якщо ви нікого не знайдете, то це буде прямим свідченням вашої вини. Хіба це не очевидно?»

14

Данк ніколи не почувався так самотньо, вийшовши з воріт замку Ешфорда і слухаючи, як за ним опускаються грати. Йшов слабкий дощик, легкий як роса, але він тремтів, відчуваючи його краплі. На тій стороні річки світло грало на стінках кількох наметів, біля яких все ще горіли вогні. Половина ночі вже минула, зрозумів він. До світанку залишалось лише кілька годин. А разом з світанком прийде смерть.

Данк перебирався через річку. Вони повернули йому його меч та срібло, проте думки у нього були невеселі. Цікаво, чи очікують вони, що він осідлає коня і спробує втекти? Він би міг так зробити, якби хотів. Це було б його кінцем як лицаря, без сумніву. З цього моменту він би перетворився на злочинця і переховувався, допоки якийсь лорд не спіймав би його і не відрубав голову. Краще померти як лицар, аніж закінчити життя так, вперто сказав він собі. Мокрий по коліно він йшов по пустому полю. Більшість шатер були темні, а їхні власники давно спали, але тут і там кілька свічок все ще горіли. Данк почув м’який стогін і крики задоволення з середини одного намету. Це наштовхнуло його на думку, що він може померти навіть не пізнавши жінки.

А потім він почув фиркання коня, і якимось чином він відчув, що це Грім. Данк розвернувся і побіг. Ось він, прив’язаний разом з Каштанкою поруч з круглим шатром, що світився неясним золотим світлом з середини. На його вершині прапор поник, але Данк все-одно міг розрізнити темні округлі риси яблука Фоссовеїв. Можливо, ще є надія.

«Суд поєдинком,» задумливо сказав Рейман. «Боги милосердні, Данкен, це означає справжні списи, моргенштерни, бойові сокири… ну і мечі не будуть затуплені, ви розумієте?»

«Рейман Неохочий,» посміхнувся його кузен сір Стеффон. Застібка із золотого яблука кріпила його плащ з жовтої вовни. «Ти дарма хвилюєшся, кузене, це поєдинок лицарів. Ти не лицар, тож твоя шкура в безпеці. Сір Данкен у вас є один Фоссовей, принаймні. Той що спілий. Я бачив, що Ейріон зробив з тими лялькарями. Я за вас.»

«Я теж,» сердито огризнувся Рейман. «Я всього лише мав на увазі, що…»

Його кузен на дав йому завершити. «Хто ще б’ється за вас, сір Данкен?»

Данк безнадійно розвів руками. «Я більше нікого не знаю. За виключенням сіра Манфреда Дондарріона. Але він навіть не хотів поручатись за мене як за лицаря. Він ніколи не стане ризикувати своїм життям заради мене.

Сіра Стеффона це не збентежило. «Тоді нам потрібно знайти ще п’ятьох надійних людей. На щастя, у мене більше ніж п’ять друзів. Лео Довгий Шип, Усміхнений Шторм, лорд Керон, Ланністери, сір Отто Брекен… і Блеквуди теж, хоча уявити Брекенів і