Джордж Мартін - Межовий лицар

для Дейрона. Він мій старший брат. Я навчився всьому, що повинен знати хороший сквайр, але Дейрон не надто хороший лицар. Він не хотів брати участь в турнірі, тож коли ми виїхали з Літньої Обителі, він втік він нашого ескорту, тільки замість того, щоб повернутись, він направився прямісінько в Ешфорд, сподіваючись, що вони не стануть шукати нас в цьому напрямку. Це він збрив мені волосся. Він знав, що мій батько вишле людей на наші пошуки. У Дейрона звичайне волосся, світло-коричневе, нічого особливого, проте моє — таке ж як у Ейріона та мого батька.

«Кров дракона,» промовив Данк. «Срібне волосся та пурпурові очі, кожен знає про це.» Данк, недалекий, як дитина.

«Так. Тож Дейрон збрив його. Він збирався переховуватись доки не закінчиться турнір. Але коли ти прийняв мене за конюха… Він опустив очі. «Мені було байдуже, битиметься Дейрон чи ні, але я хотів бути чиїмось сквайром. Мені дуже шкода сір. Справді шкода.»

Данк задумливо глянув на нього. Він знав, як це воно, жадати чогось так сильно, що бути готовим піти заради цього на найстрашнішу брехню. «Я думав, що ти схожий на мене,» нарешті сказав він. «Можливо ти і схожий, тільки не в тому, в чому я думав.»

«Ми обоє народились в Королівській Гавані,» вигукнув хлопчик з надією.

Данк не міг не розсміятись. «Так, тільки ти з вершини Пагорба Ейгона, а я з низини.»

«Це не так вже й далеко, сір.»

Данк відкусив шматочок цибулі. «Мені слід звертатись до тебе мілорд, чи Ваша Високість чи ще якось?»

«При дворі, так,» визнав хлопчик, «в усіх інших випадках можете називати мене Егг, якщо хочете, сір.»

«Що вони зі мною зроблять, Егг?»

«Мій дядько хоче побачити тебе. Після того, як ви доїсте сір.»

Данк відсунув тарілку вбік і встав. «В такому випадку, я готовий. Я вже вдарив одного принца ногою по обличчю, тож не буду змушувати іншого мене чекати.

12

Лорд Ешфорд віддав власні покої принцу Бейлору на час його візиту, тож це була кімната лорда, куди Егг — ні Ейгон, йому треба звикати до цього — провів Данка. Бейлор сидів, щось читаючи про світлі воскової свічки. Данк став перед ним на коліна. «Підніміться,» дозволив принц. «Не бажаєте вина?»

«Як завгодно Вашій Високості.»

«Налий сіру Данкену чашу дорнійського червоного, Ейгон,» скомандував принц. «І спробуй не розлити на нього, ти і так вже завдав йому купу клопоту.»

«Хлопчик не розлиє, Ваша Високість,» запевнив Данк. «Він хороша дитина. І хороший сквайр. Він не мав на думці причинити мені зле.»

«І тим не менше причинив. Ейгону слід було бігти до мене, коли він побачив, що його брат робить з тими лялькарями. Натомість він побіг до вас. Зробивши вам медвежу послугу. Те, що ви зробили, сір… можливо, я б зробив те саме на вашому місці, але я не межовий лицар, а принц королівства. Підняти руку на внука короля ніколи не буде мудрим рішенням і не важливо, по якій причині.»

Данк похмуро кивнув. Егг подав йому срібний кубок, до країв наповнений вином. Він взяв його і зробив великий ковток.

«Я ненавиджу Ейріона,» раптом з притиском сказав Егг. «І я повинен був бігти за сіром Данкеном, дядьку, бо замок був занадто далеко.»

«Ейріон твій брат,» жорстко сказав принц, «а септони кажуть, що ми повинні любити наших братів. А тепер залиш нас, Ейгон. Я хочу поговорити з сіром Данкеном віч-на-віч.

Хлопець поставив глечик вина і манірно поклонився. «Як скажете, Ваша Високість.» Він вийшов з кімнати і м’яко причинив за собою двері.

Бейлор Зламаний Спис дивився певний час на Данка. «Сір Данкен, дозвольте мені вас спитати, наскільки хорошим лицарем ви є? Чесно? Наскільки ви майстерні?»

Данк не знав, що відповісти. «Сір Арлан навчив мене мистецтву бою на мечах, крім того я тренувався зі списом на макетах.

Принца Бейлора така відповідь схоже стривожила. «Мій брат Мейкар повернувся в замок кілька годин тому. Він знайшов свого сина п’яним в трактирі, що знаходиться на півдні в дні їзди звідси. Мейкар ніколи цього не визнає, але я думаю, що глибоко в душі він сподівався на те, що на турнірі його сини виступлять краще за моїх. Натомість вони обоє зганьбили його. Але що йому робити? Вони — його рідна кров. Мейкар розлючений і йому потрібен хтось, на кого можна вилити цей гнів. Він вибрав вас.

«Мене?» пробелькотів Данк.

«Ейріон вже нашептав про вас свому батьку. І Дейрон теж не збирається полегшувати вашу долю. Щоб якось виправдати власне боягузтво, він сказав моєму братові, що величезний лицар-грабіжник перестрів його на дорозі і викрав Ейгона. Я боюсь, що вам приготована роль цього лицаря грабіжника, сір. За версією Дейрона, той провів всі ці дні ганяючись за вами, щоб визволити свого брата.»

«Але ж Егг скаже йому правду. Тобто, Ейгон.»

«Егг справді скаже йому, в цьому я не сумніваюсь,» відповів принц Бейлор, «але хлопець вже зарекомендував себе як непоганий брехунець, в чому ви самі могли пересвідчитись. Якому з синів повірить мій брат? Ну а щодо справи з лялькарями, то Ейріон вже настільки все встиг перекрутити, що це виглядає як державна зрада. Дракон є символом королівського Дому. Зображувати його вбивство, ця червона труха з його шиї… Одним словом, я не сумніваюсь, що це була невинна вистава, але в той же час вона була дуже нерозумна. Ейріон називає її завуальованою атакою на Дім Таргеріенів, розпалюванням заколоту. Мейкар скоріш за все погодиться з цим. У мого брата запальний характер, і він покладав всі свої надії на Ейріона, з тих пір як Дейрон так жорстоко розчарував його. Принц зробив ковток вина, потім відсунув кубок. «Не важливо, в що мій брат вірить, а в що — ні, але один факт залишається фактом поза всякими сумнівами. Ви підняли руку на кров дракона. За цей злочин вас повинні судити і покарати.»

«Покарати?» Данку дуже не сподобалось як це прозвучало.

«Ейріон вимагатиме вашу голову, із зубами чи без. Він її не отримає, це я вам обіціяю, але я не можу відмовити йому в суді. Оскільки мій батько знаходиться за сотню ліг звідси, мій брат та я повинні стати вашими суддями разом з лордом Ешфордом, на чиїх землях ми знаходимось, та лордом Тіреллом з Хайгардена, його сеньйором. Востаннє, коли людину визнали винною в такому злочині, було вирішено відрубати їй руку, яка