Андрій Степанович Любка - Кілер. Збірка історій

кишенях Толіка завжди можна було знайти мільйон

дрібниць: запальнички, презервативи, заколки для волосся, гаєчні

ключі, вологі серветки, вирізки з газет, револьвери, купюри невідо-

мих валют, відкриті листи до найвищого керівництва країни, шкар-

54

петки (про всяк випадок), кишенькова Біблія, роздруківка тижневої

програми телеканалу «Мисливство і риболовля», кулькова ручка,

виделка, підручник з біології для десятого класу, шнурок, кільки в

томаті, карта пам’яті для фотоапарату, жіночі трусики, мобільний

телефон, карту Африки, жетон паризького метро, візитку народного

цілителя, набір рибальських гачків, Конституцію України (видання з

актуальними змінами), конячий зуб, марихуану, дві чарки, депутат-

ське посвідчення і кардіограму. Ну, до чого я й провадив, починав

наш ідальго завжди з благородного вчинку – наздоганяв дівчину на

вулиці і казав, що в неї щось випало. І діставав щось з кишені, ска-

жімо, Конституцію чи кінський зуб. Більшість дівчат на такий недо-

лугий жарт реагували позитивно, а далі, ну а що далі, слово за слово,

самі розумієте, і вона опинялася в його ліжку. Або він у її ліжку, куди

ближче було йти.

Толік Майданський розповідав мені: «Якось я поїхав у Чернівці до

однієї дівчинки. Хтось міг подумати, що я поїхав у справах, з турис-

тичною метою, в румунське посольство робити візу, зустріти давніх

друзів, просто змінити ландшафт і відпочити, можуть думати що за-

вгодно і шукати будь-якого приводу, а я приїхав трахатися. У мене не

було інших цілей і завдань, я приїхав трахатися». Таку щиру людину

ще пошукати треба.

Але за тим базіканням я й зовсім забув розказати вам притчу Толі-

ка про тілесну любов. Вибачте, виправляюся.

Прекрасного літнього дня вийшов Толік з дому і попрямував до

найближчого магазину за пивом. Здавалося, життя починається зно-

ву, а навколишній світ набирає барв і запахів. Ще старшокласники

Толіка в школі помітили чудодійну здатність пива повертати в люд-

ський організм життя. Хтось зранку п’є каву, накручений вигадками

капіталістів і пройдисвітів. Толіка ошукати не так просто, його не про-

ведеш, його не подолати – ранок він мужньо і принципово починає з

пива. Інколи, коли він зранку на роботі (хоч і буває це вкрай рідко),

мій друг змушений наливати собі пива до великої кавової кружки,

аби ніхто не помітив. Проте, як правило всі й так помічають, бо Толі-

ку вдається то по-богатирськи відригнути після кави, то закусити її

чіпсами чи сушеною рибою, або й зовсім вигукнути колезі: «Повтори

мені одне велике... каву!». Справді: великій людині – велике пиво.

55

Мужній ранковий ідальго сьорбнув пива перед магазином і в його

порядку денному після пива (пункт №1) з’явився пункт №2 – ранко-

ва ерекція. Ще старшокласники Толіка в школі помітили чудодійну

здатність ерекції змушувати людину діяти й рухатися. І саме в цей

момент він побачив чудо над чудесами, радість очей своїх, кару Божу

– свою дружину, яка саме входила до їхнього під’їзду. Толік неабияк

здивувався, адже дружина від своїх батьків мала повернутися тільки

за тиждень!

Осушивши пляшку, нестримний, як орел, Анатолій Майданський

побіг за дружиною. В квартиру він мав потрапити першим, аби при-

брати – ні, не сміття і не пляшки! – бюстгальтери, трусики та інші пі-

кантні дрібнички з жіночого гардеробу. Якщо ви подумали, що жіно-

чі ліфчики і трусики носив сам Толік, то ви помилилися. Робив він це

вкрай рідко – скажімо, на моїй пам’яті це було тільки раз, на Новий

рік, коли ідальго на коні (велосипеді), перевдягнений у відьму (свою

дружину) заїхав до нас у вітальню і заспівав пісню, від якої я зронив

скупу чоловічу сльозу, «Пісню про рушник». Отож, жіноча білизна

належала не йому і не його дружині, тому Толік Майданський, він же

Інокентій Нерозлийаніграма, Голий Вася, водій бронепотяга і слав-

нозвісний ідальго Хуан Карлос, кубинський революціонер і україн-

ський мачо мав встигнути втрапити в родинне гніздечко першим,

аби хутко замести сліди. Ранкове пиво плюскалося в ньому, як океан,

а він біг і біг до дверей під’їзду, а коли таки прибіг, то бачив, що двері

ліфту зачинилися і дружинонька поїхала нагору. Це було повне фіас-

ко, крах, востаннє такі жахливі почуття він переживав, коли партія,

якій він симпатизував, програла парламентські вибори.

Але старий ідальго дон Хуан Карлос Майданський здаватися не

збирався, він не визнавав поразок і завжди продовжував боротьбу.

Саме тому додому він того дня так і не зайшов, а випив ще кілька пив

біля магазину і подався до мене додому, де й прожив наступні кілька

місяців.

Згасло літо, закінчувалася осінь, і в один з днів, десь тоді, коли моє

терпіння почало вичерпуватися і я вже, було, хотів йому пояснити,

що варто порозумітися з дружиною і повернутися в сім’ю, або хоча б

з’їхати від мене і винайняти собі окреме помешкання, так от, в один з

таких днів, а, уточню, то був ранок, Хуан Карлос задумано потягнув

56

пива з пляшки, багатозначно глянув на мене і сказав: «Не хвилюйся, у

мене є план». Толя Майданський був неперевершеним стратегом, він

бачив розвиток подій на багато ходів уперед. І як я, телепень педаль-

ний, міг йому не вірити. Адже він не просто переховувався від гніву

дружини в мене вдома, він весь цей час виношував план!

Мені стало настільки соромно, що я міг так зле подумати про най-

кращого друга, що я мовчав і прикурив цигарку. Минуло кілька хви-

лин і я все ж наважився спитати його план. « План, – відповів він,

– простий, як двері. Завтра я прийду додому так, ніби нічого й не ста-

лося, а я виходив лише за хлібом. Жінка спитає, мовляв, де я був. Я

брехати не буду, ти ж мене знаєш, скажу правду: вів нерівну боротьбу

зі Всесвітнім злом. Правильно? Правильно. Потім вона спитає, по-

казуючи на ті жіночі трусики і ліфчики – а це що таке, і здивовано-

грізно зведе брови. А я не розгублюся, скажу, що гуманітарну допо-

могу в дитячий інтернат збираю, он же свято Миколая на носі! Вона

повірить, вона знає, що я люблю дітей! А потім, щоб вона не злилася,

в нас буде тілесна любов!»

Не знаю що