Брем Стокер - Граф Дракула

Він пошкандибав геть, і я бачила, як він поспіхом, наскільки йому дозволяли сили, почав спускатися сходинками.

Я теж збираюся додому. Люсі з матір'ю пішли робити візити, а оскільки вони всі ділові, я з ними не пішла. Тепер вони, я гадаю, вже вдома.

1 серпня.

Сьогодні ми з Люсі знову на нашій улюбленій лавці на цвинтарі. Незабаром до нас приєднався і старий. Він виявився великим скептиком і розповів нам, що під могильними плитами навряд чи поховані ті особи, імена яких висічені на плитах, оскільки моряки здебільшого гинуть у морі. Люсі дуже стурбувала думка про це порожнє кладовище. Ми скоро пішли додому.

Пізніше.

Я повернулася сюди сама, бо мені дуже сумно. Немає ніяких листів. Сподіваюся, що нічого не трапилося з Джонатаном. Щойно пробило 9. Я бачу, як місто освітлене рядами вогників уздовж вулиць, а іноді вогники миготять поодинці. Вогники біжать уздовж річки Еск і вигином долини. Ліворуч краєвид немов прихований від мене чорною лінією — дахом сусіднього з абатством будинку. Позаду на полях чутно бекання овець і ягнят, а внизу на бруківці лунає тупіт копит віслюка. Оркестр на молу грає якийсь жорстокий вальс, а трохи далі на березі армія спасіння[7] влаштувала мітинг на одній із віддалених вулиць. Обидві групи одна одну не чують, я ж бачу обидві. Не маю гадки, де Джонатан може бути і чи думає він про мене. Як би я хотіла, щоб він був тут!

Щоденник лікаря Сьюарда

5 червня.

Ненормальність Ренфілда стає дедалі цікавішою. Деякі риси вдачі у нього особливо сильно розвинені: егоїзм, потайливість, упертість.

Хотів би я зрозуміти основу останнього. У нього неначе є свій власний, окремий, план, але який — ще не знаю. Його підкупливі якості — це любов до тварин, хоча, по суті, вона у нього так дивно виражається, що іноді мені здається, ніби він просто ненормально жорстокий щодо них. Його ласки дуже дивні. Тепер, наприклад, його захоплення — полювання на мух. У нього їх зараз так багато, що мені довелося зробити йому зауваження. На мій подив, він не вибухнув гнівом, як я цього чекав, а подивився на цю справу просто і серйозно. Трохи подумавши, він сказав: «Дайте мені три дні — я їх тоді приберу». Я погодився.

18 червня.

Тепер його пристрасть перейшла на павуків; у нього в коробці декілька дуже великих павуків. Він годує їх мухами і кількість останніх дуже помітно зменшилася, незважаючи на те, що він використовує чимало часу для приманювання мух із двору.

1 липня.

Я сказав йому сьогодні, що він повинен розлучитися і з павуками. Оскільки це його дуже засмутило, то я запропонував йому знищити хоча б частину їх. Він радісно погодився з цим, і я дав йому на це знову той же термін. Тепер, коли я до нього приходжу, він викликає в мене огиду, бо недавно я бачив, як до нього із дзижчанням залетіла страшна, жирна муха, що наїлася, мабуть, якогось падла; він спіймав її і розглядав, тримаючи пальцями, і, перш ніж я міг схаменутися, узяв її до рота і з'їв. Я почав його лаяти, але він спокійнісінько заперечив мені, що це дуже смачно й чудово і що це додає йому життя. Це й навело мене на думку, або, точніше, це дало мені поштовх стежити за тим, яким чином він позбувається своїх павуків. У нього, очевидно, велике завдання на думці, оскільки він завжди тримає при собі маленький записник, куди раз у раз записує різні нотатки. Цілі сторінки помережані в ньому численними формулами, що складаються здебільшого з однозначних чисел, які додаються, потім суми їх знову додаються, ніби він підбиває якийсь підсумок.

8 липня.

Моє основне припущення про якусь систему в його божевіллі підтверджується. Скоро, мабуть, вийде ціла, злагоджена концепція. Я на декілька днів покинув свого пацієнта, отож тепер знову можу наголосити на змінах, які за цей час відбулися. Все залишилося як було, окрім хіба того, що він звільнився від деяких своїх чудасій, зате вподобав нові. Він якось примудрився зловити горобця і частково вже приручив його. Його способи приручення прості, бо павуків значно поменшало. Ті, що зосталися, проте, добре відгодовані, оскільки він усе ще добуває мух, заманюючи їх до себе.

19 липня.

Ми прогресуємо. У мого «приятеля» тепер ціла колонія горобців, а від павуків і мух майже й сліду не лишилося. Коли я зайшов до кімнати, він підбіг до мене і сказав, що має до мене велике прохання — «дуже, дуже велике прохання», при цьому він лащився до мене, як собака. Я запитав його, в чому річ. Тоді він з якимсь захватом промовив: «Кошеня, маленьке, гарненьке, гладке, живе, із яким можна гратися і вчити його — і годувати, і годувати, і годувати». Не можу сказати, щоб я не був підготовлений до цього прохання, оскільки я вже помітив, як швидко його чудасії прогресували в розмірі, але я не вірив, щоб ціле сімейство приручених горобців могло бути знищене таким же способом, як мухи і павуки, тому я пообіцяв йому пошукати кошеня і запитав, чи не хоче він краще кішку, ніж кошеня. Він виказав себе:

— О так, звичайно, мені хотілося б кішку, але я просив тільки кошеня, боячись, що стосовно кішки ви мені відмовите.

Я кивнув головою, сказавши, що зараз, мабуть, не буде можливості дістати кішку, але я пошукаю. Тут його обличчя спохмурніло і в очах з'явився небезпечний вираз — вираз гніву, що раптово спалахнув, косий погляд, що виказував жадобу вбивства. Ця людина — просто людино-ненависний маніяк.

20 липня.

Відвідав Ренфілда дуже рано, до того ще, як служник зробив обхід. Застав, коли він прокинувся і наспівував якоїсь пісні. Він сипав збережений ним цукор на віконце і знову взявся ловити мух, причому робив це весело і добродушно. Я озирнувся в пошуках його птахів і, не знайшовши їх ніде, запитав, де вони. Він відповів, не обертаючись, що вони всі полетіли. В кімнаті було декілька пташиних пір'їн, а на подушці його виднілася крапля крові. Я нічого не сказав йому і, виходячи, доручив служникові доповісти мені, якщо протягом дня з Ренфілдом станеться що-небудь дивне.

11 година дня.

Служник щойно приходив до