Даніела Стіл - Диво

перейти до іншого. Квінн утратив надію колись навчити його морської справи, як зараз учив грамоти. Він бажав розділити з хлопцем те, що було його пристрастю. А Джек дедалі більше й більше хотів читати й інші книжки. Квінн також давав йому читати чимало з віршів Джейн, які глибоко зворушили Джека. Всі вони були милі й дуже душевні.

— Він відмінник, — заявив Квінн гордо, а Джек виглядав трохи присоромленим. — Джек казав мені, що ви вчителька, — сказав він Меггі, подаючи десерт і готуючи каву.

— Була, — тихо мовила вона, почуваючись у їхньому товаристві краще, ніж очікувала. Це було товариство неймовірно різних людей, яких, одначе, поєднали сусідство, обставини й добрі наміри. — Я не викладаю вже більше двох років. — У її погляді майнула туга.

— А що ж ви викладали? — спитав Квінн із зацікавленням. Він легко міг уявити її в оточенні маленьких діточок, ще дошкільнят.

— Фізику в старших класах, — сказала вона, чим дуже здивувала його. — Предмет, який усі ненавидять. Але в мене все було не так. Більшість моїх учнів були таки справді здібними. Вони обирали фізику тільки тому, що добре розумілись на ній. Інакше вони обрали б біологію, прикладну математику, якусь іншу природничу науку. Більшість моїх учнів потім вивчали фізику в коледжі.

— Це означає, що ви добре вчили їх. Я в коледжі завжди любив фізику, але не обирав її у старших класах. А чому ви перестали викладати? — обережно запитав він, і її відповідь вразила й засмутила його.

— Помер мій син. Усе ніби завмерло після того, — чесно зізналась вона. Жінка поводилася дуже природно, і Квіннові це подобалось. — Він покінчив життя самогубством дев’ятнадцять місяців тому. — Вона могла сказати, скільки тижнів і днів тому це трапилось, але не стала робити цього. Їй було тяжко, що лік пішов на місяці, а скоро піде на роки. Час повільно подовжував нездоланну відстань між ними. І вона не могла нічого вдіяти, так само як не могла контролювати його останніх дій. — Він страждав від тяжкої депресії. Більшість депресивних підлітків не доходять до самогубства, навіть якщо й думають про нього. А Ендрю не зміг нічого вдіяти. Коли він почав учитись у старших класах, то втратив владу над собою. А в мене просто немає душевних сил повернутись до школи після його смерті. Керівництво пожаліло мене й дало відпустку, щоб я хоч якось загоїла свої рани. Але відтак я зрозуміла, що не готова повернутись. І не певна, що колись зможу.

Проте вона розуміла, що рано чи пізно їй доведеться працювати — якщо не в школі, то в іншому місці.

— Але що ж ви робите зараз? — лагідно спитав Квінн.

Меггі зітхнула, перш ніж відповісти.

— Я почала консультувати таких батьків, як я. Не впевнена, що надаю їм суттєву допомогу, але принаймні намагаюсь. А тричі на тиждень я працюю на телефоні довіри для підлітків у суїцидальному стані. Мені провели цю лінію прямо додому, отже, я можу працювати вдома. Не знаю, чи добре я виконую свою справу, та принаймні я відчуваю, ніби роблю щось корисне, замість того щоб просто сидіти вдома й думати, яка я нещасна.

Квінн подумав, чи не заважає така робота загоєнню її рани, але, незважаючи на сумні очі, вона видавалася доволі врівноваженою особою. Він знов подумав, де її чоловік, але не хотів питати її. Проте вона трохи згодом усе розповіла сама.

— Можливо, я б уже й повернулась до своєї роботи, але смерть Ендрю стала причиною мого розлучення. Мій чоловік і я весь час дорікали одне одному щодо того, чого ми не могли змінити чи зупинити. Між нами й так не все було гаразд, а за рік після смерті Ендрю шлюб зовсім розпався. Він пішов за два дні після роковин Ендрю. За тиждень до Різдва ми розлучились остаточно. — Вона вимовила ці слова дивним буденним голосом, і Квінн зрозумів, що це сталося тоді, коли він уперше побачив її, а за хвилину вона підтвердила його здогадку. — Я отримала папери поштою в день буревію напередодні Нового року. Той шторм був чимось на кшталт логічного завершення всього. Очевидно, того дня, коли я говорила з вами, я виглядала мов божевільна, — сказала вона з нотками вибачення в голосі. — Навіть не знаю, чи адекватно я поводилась і наскільки була засмучена.

— Мені ви сподобались, — запевнив її Квінн, пригадавши, як вона стояла під шаленим дощем без дощовика й парасольки. На її обличчі було якесь спустошення, коли вона говорила йому про Ніагарський водоспад на кухні. Тепер він усе розуміє краще. Судячи з усього, в неї не було потреби приховувати свої почуття, і, як йому здавалося, зараз вона почувається краще. Досить добре, щоб нарешті піти в гості. І він раптом відчув радість, що Джек примусив його запросити її. Понад усе ця жінка потребує друзів, які б розважили її. Вони втрьох — як три душі на човні серед житейського моря. І наразі Квінн на веслах. І він ураз вирішив довіритись їй, щоб жінка відчула: вона не самотня в її горі й неодмінно виживе.

— Мій син помер двадцять три роки тому внаслідок нещасного випадку на кораблі, — заговорив він, поклавши виделку на стіл і дивлячись їй у вічі через стіл, а Джек дивився на них обох. Він ніколи не чув про це від Квінна й був глибоко вражений цим відкриттям. Квінн згадував у розмові з ним тільки дочку Алекс, яка живе в Женеві. — Йому було тринадцять, і, певно, тільки зараз я збагнув, як це змінило нас обох. Я тільки глибше поринув у свою роботу, а моя дружина стала більш зосередженою, такою й лишалася. Я добре розумію, як це глибоко змінило її. Я тоді був надто завантажений і, можливо, нечутливий до цього. Я певен, що не дуже й підтримував її. Для мене було дуже тяжко говорити про це, тож я робив це вкрай рідко, а то й зовсім не говорив. Дружина написала про сина кілька гарних оповідань.

Коли він говорив це, у його очах стояли сльози, а він ще й не розповів їй, що за кілька тижнів після смерті Дуга примусив Джейн забрати геть його речі. А те, що вона не зберігала в коробках, Джейн ховала від Квінна у своїй шафі. У певному сенсі він спонукав її зробити це, а тепер, коли збагнув, що все це для неї означало, він відчув глибокий жаль за все, що говорив і робив. Тоді він гадав, що