Гюнтер Грасс - Бляшаний барабан

тонн, тридцять тисяч кінських сил, корабель Його Величности, курильний салон для пасажирів першого класу, на лівому борту — кухня для пасажирів другого класу, мармурова гімнастична зала, книгозбірня, Америка, корабель Його Величности, коридор гребного валу, прогулянкова палуба, «Хвала тобі у вінку переможця!», гюйс-прапор порту приписки, за штурвалом стоїть принц Гайнріх, а мій дід Коляйчек босоніж, ледве торкаючись ногами кругляків, — назустріч духовій музиці, «народ, у якого такі державці...», з плота на пліт, народ вітає його радісними вигуками, «Хвала тобі у вінку переможця!..», і всі гудки на верфі, й гудки суден, що саме стоять у порту, й буксирів та прогулянкових пароплавів, «Колумб», Америка, свобода, а за ним — два баркаси, очманілі від радощів, з плота на пліт, плоти Його Величности, баркаси перетинають йому шлях і все псують, тож доводиться спинитись, а він так добре був розігнався, а тепер стоїть сам-самісінький на плоту й уже бачить Америку, і ось баркаси підходять з обох боків, що ж, доведеться відштовхнутись — і дід уже у воді, пливе до плота, що входить у Мотлау. А тепер мусиш пірнати під воду — через баркаси, й сидіти під водою — через баркаси, а пліт насувається на нього, й цим плотам нема кінця-краю, бо кожен пліт породжує новий пліт: пліт від плоту твого, й на віки вічні — пліт.

На баркасах повимикали двигуни, і пари очей заходилися безжально шастати по водяній поверхні. Та Коляйчек розпрощався з усім остаточно, він уник духової музики, гудків, суднових дзвонів і корабля Його Величности, уник промови принца Гайнріха з нагоди освячення й шалених чайок Його Величности, вигуків «Хвала тобі у вінку переможця!» й рідкого мила Його Величности, по якому сходив зі стапелів корабель Його Величности, уник Америки й «Колумба», усіх додаткових поліційних розслідувань — уник під безкінечним плотом.

Дідового трупа так ніколи й не знайшли. Але я, той, хто твердо вірить, що дід знайшов свою смерть під плотом, хоч-не-хоч мушу, щоб не втратити довіри до себе, подати тут усі версії його дивовижного порятунку.

Ходили чутки, нібито під плотом він знайшов щілину між колодами, знизу досить широку для того, щоб тримати над водою носа й рота і дихати. Догори та щілина, мовляв, звужувалася так, що поліцейські, які до самої ночі обшукували плоти й навіть очеретяні курені на них, її не помітили. Згодом, під покриттям ночі, — принаймні так розповідали, — дід виплив за течією з-під плоту, йому, хоч і знесиленому, таки пощастило дістатися до другого берега Мотлау й Шіхауської верфі, там він сховався у звалищі металобрухту, а згодом, мабуть, з допомогою грецьких матросів, потрапив на один із тих зашмарованих танкерів, які, кажуть, давали притулок уже не одному втікачеві.

А дехто стверджував: просто Коляйчек умів добре плавати, а легені мав іще кращі, тож він не тільки підпірнув під пліт, а й переплив під водою решту Мотлау, досить широку частину річки, щасливо дістався берега на Шіхауській верфі, там, не привертаючи до себе уваги, замішався поміж корабелів, а далі й поміж захоплений натовп і разом із ним співав «Хвала тобі у вінку переможця!..», послухав іще, не поскупившись на оплески, промову принца Гайнріха з нагоди освячення корабля Його Величности «Колумб», а після його вдалого спуску на воду зник у ще мокрому одязі вкупі з натовпом із набережної і вже наступного дня — тут ця друга версія порятунку перехрещується з першою — став «зайцем» на одному славно-горезвісному грецькому танкері.

Щоб картина була повніша, тут треба згадати й про третій, безглуздий сюжет, за яким мого діда винесло, мов поліняку, у відкрите море; там його нібито відразу підібрали рибалки з Бонзака й за межами тримильної зони передали на один шведський морський катер. Версія зі шведським катером давала йому змогу якимсь чудом, хоч і не відразу, оклигати, дістатися до Мальмьо... Ну, і так далі, і таке інше.

Усе це — нісенітниці й рибальські вигадки. Тож я й шеляга не дам за баєчки тих очевидців із багатьох портових міст, які невдовзі після Першої світової війни нібито бачили діда в Сполучених Штатах, у Буффало, і жодному з яких не можна йняти віри. Дід, мовляв, називає себе Джо Колчік і торгує деревом з Канадою. Чи акціями сірникових фірм. Чи засновує компанії, що страхують від пожежі. Буцімто він дуже багатий і самотній: сидить собі в хмарочосі за масивним письмовим столом, усі пальці внизані перснями з блискотливими каменями, і муштрує власних тілоохоронців, які ходять у пожежній формі, вміють співати по-польському й називаються гвардією фенікса.

Метелик і електрична лампочка

Чоловік покинув усе, як є, перетнув океан, добувся до Америка й розбагатів... На цьому я хочу й облишити будь-які балачки про свого діда, хоч би там як він сам себе називав — Голячек по-польському, Коляйчек по-кашубському чи Джо Колчік по-американському.

Не так то воно легко на простенькому бляшаному барабані, які продаються в крамницях дитячих іграшок та універсальних магазинах, вибивати дерев'яні плоти, що пливуть за течією майже до самісінького обрію. І все ж мені пощастило пробарабанити лісопорт, сплавну деревину, що погойдується на воді в заводях чи збивається в очеретах; легше було вистукувати елінги на Шіхауській і Клавітерскій корабельнях, а також на численних, почасти просто ремонтних човнових верф'ях, звалище металобрухту на вагонному заводі, затхлі кокосові склади на маргариновому заводі, всі відомі мені кубельця на острові Шпайхер. Дід мертвий, він не дає відповіді на жодне з моїх запитань, його не цікавлять спуски на воду кайзерівських суден, загибель корабля, що починається вже зі сходження його зі стапелів і нерідко триває десятки років, корабля, який у нашому випадку мав назву «Колумб», яким пишались, бо він був гордістю флоту, і який, звичайно ж, узяв курс на Америку, а згодом його потопили чи він пішов на дно сам; можливо, також, що його підняли на поверхню, перебудували, перехрестили чи пустили на брухт. А може, він, «Колумб», просто пірнув під воду, як колись зробив мій дід, і ще й нині дрейфує зі своєю сорокатисячною водотоннажністю, курильним салоном, мармуровою гімнастичною залою, плавальним басейном та масажними кабінами на глибині, скажімо, шість тисяч метрів десь у Філіппінському жолобі чи на Емденському водному шляху. Про таке ще можна прочитати у «Ваєрі» або в морських календарях... Пригадую, чи то перший, чи то другий «Колумб» потопив себе сам, тому що капітан не зміг пережити якоїсь ганьби, пов'язаної з війною.

Уривок історії з плотом