Гюнтер Грасс - Бляшаний барабан

1973 року, саме тоді, коли в Чилі, за діяльної згоди США, набирав розмаху терор, перед Організацією Об'єднаних Націй уперше промовляв з нагоди свого вступу на пост німецький канцлер Віллі Брандт. Він говорив про всесвітнє зубожіння. Його вигук «Голод — це також війна!» пролунав так переконливо, що в залі вибухнули оплески.

Я був там і чув ту промову. У той час я писав свій роман «Камбала», де йдеться про першооснови людського існування, про харчі, одне слово, про нестачу й надлишок, про тих, хто об'їдається, й про численних злидарів, про насолоду від переситу й про хлібні крихти зі столу багатих.

Ця тема в нас була й лишається. З одного боку — чимдалі більші багатства, з другого — бідність, що чимдалі швидше зростає. І хай там як багаті Північ і Захід намагаються відгородитись у прагненні до безпеки й обернутися на фортецю супроти бідного Півдня, потоки біженців однаково докотяться й до них, натиску голодних не витримають жодні брами.

Про це можна буде розповісти в майбутньому. Зрештою, наш спільний роман повинен мати продовження. І навіть якщо колись уже ніхто нічого не писатиме чи не зможе писати й друкувати, коли книжки як засіб виживання зникнуть, зостануться оповідачі, котрі підтримуватимуть у нас життя, вдихаючи його з вуст у вухо, по-новому переказуючи давні історії — гучно й тихенько, поквапно й неспішно, часом ледве стримуючись, щоб не засміятися, а часом — щоб не заплакати.

Виступ на банкеті з нагоди вручення Нобелівської премії

10 грудня 1999 року

Ваші Величності, Ваша королівська восокосте, вельмишановні лауреати, дорогі гості!

Це було досить давно. У середині вересня 1946 року неподалік від Стокгольма, а саме в Сиґтуні, зібралася «Група-47» — німецькомовні письменники, що об'єдналися по завершенні Другої світової війни чи, краще сказати, що відгукнулися на запрошення письменника Ганса Вернера Ріхтера. Відтоді він щоразу запрошував молодих авторів на щорічні зустрічі. Так усередині п'ятдесятих років до них приєднавсь і я. Так і я опинився в Швеції, коли Густав Корлен запросив нас від імени Стокгольмського університету. То було жваве, з літературного погляду гаряче зібрання. Ми читали свої рукописи. Були серед нас і шведські письменники. Скидалося на те, що розірвану нитку між двома літературами можна буде знову зв'язати.

Тому нині я — на згадку про ту зустріч у Сіґтуні — хотів би з вдячністю згадати свого літературного наставника Ганса Вернера Ріхтера, який 1993 року в похилому віці помер. Мене, молодого автора, що дбав лише про себе, він учив толерантности, саме в нього я вчився уважно слухати; індивідуалістові, ким я був, він прищеплював колективізм. Він спонукав мене в письменникові давати слово й громадянинові, і то не лише під час передвиборчих кампаній.

Тоді, в Сиґтуні, я читав колегам уривки з рукопису своєї німецької трагедії «Плебеї на репетиції бунту». Ще й сьогодні я чую відлуння дискусії, яку викликали мої войовничі діалоги.

Усе те відбувалося в гостинній країні, у колі шведських друзів, що дослухалися словесних сутичок між німецькомовними гостями, либонь, із певним подивом. І позаяк я свідомий того, що виявлена мені сьогодні честь стосується й мого літературного наставника та німецькомовної літератури, то я підношу цей келих на згадку про Ганса Вернера Ріхтера, а також із дружнім вітанням Густаву Корлену... До речі, в Сиґтуні у перервах між літературними суперечками я збирав чудові гриби, з-поміж них і боровики, які по-шведському називаються «Карл Йоганссвамп».

Із «Les Prix Nobel», 1999 р.

Примітки

1

Вступна молитва (лат.)

2

До вівтаря Господнього ступити хочу (лат.)

3

Господи, помилуй (грецьк.)

4

Одна з молитов меси (лат.)

5

Слава тобі, Господи у небесах (лат.)

6

Вірую (лат.)

7

Гріхи мої, гріхи мої тяжкії! (лат.)

8

А Людовіка Чотирнадцятого? (італ.)

9

Молитва під час офірування хлібом і вином (лат.)

10

Моліться, браття (лат.)

11

Помолімося (лат.)

12

Месу завершено (лат.)

13

«Трійця з рейнських берегів» (англ.)