MissStory - Пісок і вино, MissStory
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Останні кілька днів Аміра жила, наче між двома світами. Її душа була з Дієго — вона згадувала кожен дотик, кожен його погляд. А тіло… Тіло втомлювалось швидше, ніж зазвичай. Їй часто паморочилось у голові, і зранку не хотілось вставати.
Вона подумки все списувала на хвилювання, недосипання чи спеку. Але коли одного дня, проходячи базаром, її затрусило від запаху спецій, вона ледь не впала прямо на очах у торгівців.
— Аміра? — підбігла старенька знайома. — Ти біла, як крейда! Іди додому!
Вона похитнулась, притримуючись за стіну, і лише змогла кивнути.
Вдома вона довго лежала у своїй кімнаті. Сон не приходив. Серце билося не в ритмі. Пальці нервово стиснули покривало, коли думки стали надто чіткими.
— Це не може бути…
Вона схопилась і відчинила скриньку, де зберігала старі записки Жасмін. Там, на клаптику, було записано, як жінки в їхньому місті визначали перші ознаки при надії. Вона мовчки читала, перевіряючи одна за одною — і все сходилось.
Її горло пересохло.
Очі — округлились.
Думки — зашепотіли ім’я:
Хасан.
Вона сіла на підлогу, спершись спиною до холодної стіни. Очі не кліпали.
— Як?.. Ми ж були обережні… — прошепотіла сама собі, і сльоза покотилась щокою.
Несподівано біль у животі скрутив її, вона схопилась за нього, як за єдину опору, намагаючись заспокоїтись. Не могла зараз впасти. Не тепер, коли все тільки починалось.
Перед очима постали обличчя — Хасана і Дієго.
Хасан — добрий, вірний, свій.
Дієго — пристрасний, небезпечний, той, хто будив у ній справжню себе.
Її груди стислись.
Її життя… вже не належало лише їй.
— Що мені робити далі?..
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пісок і вино, MissStory», після закриття браузера.
