Солен Ніра - Академія Арканум, Солен Ніра

— І хто сказав, що ти повинна бути готовою? — Нолан зупинився, звертаючи на мене всю свою увагу. Його погляд не був холодним, як звичайно, він був теплим і навіть трохи ніжним. — Ми всі тут шукаємо відповідь, навіть якщо не знаємо, на яке питання.

Я відчула дивну змішаність почуттів. Він говорив так, ніби знав мене давно, ніби був частиною моїх власних роздумів. Вже не було такого відчуття, що я стою перед ним як чужа людина. Це відчуття пройшло після того вечора, коли ми піднялись до вершини і стояли, просто дивлячись на нічне місто. Здавалося, що кожен момент був особливим, ніби я зрозуміла, що значить бути на своєму місці.

— Я боюсь, що не зможу впоратись з тим, що мене чекає, — тихо додала я, зупиняючи його погляд. Це було, як признання в собі, в тому, що я не готова прийняти всю цю темну магію і відповідальність, яку це на мене накладає.

— Боятися нормально, — сказав він, наближаючись до мене, майже не помічаючи відстані між нами. Його голос став майже шепотом, наповненим невидимою підтримкою. — Але ти не одна. І ти точно не перша, хто зіштовхнеться з цим. Ми всі маємо свої битви, навіть якщо вони не завжди очевидні для інших.

Я підняла очі до нього, помічаючи в його словах більше, ніж просто слова підтримки. Це було, як якщо б він поділився своїм власним страхом, але не на словах, а через цей погляд. Він справді був тут, щоб допомогти. І чим більше я про це думала, тим більше мені хотілося йому довіряти.

— Я думаю, я не завжди хочу, щоб все було таким складним, — я ковтнула повітря, а мій голос став трішки більш твердим. — Я хочу знати більше про це все. І про тебе, містер Нолан.

Я не знаю, як так вийшло, але тепер я зверталась до нього на ти. Не бло ніякого узгодження, я просто говорила так, як відчувала, і чоловік не став заперечувати, роблячи вигляд, що не помічає цього. Хоча  впевнена, що важко не помітити, як якась студентка починає тобі тикати.

Його очі трохи зморщились, але цього разу він не зупинився. Він дивився на мене, немов намагаючись зрозуміти, що саме я маю на увазі.

— Я не можу дати тобі всі відповіді, Ясемін. І я не думаю, що все повинно бути очевидним зараз. Але те, що я можу зробити, — це бути тут, коли тобі буде потрібно. Якщо хочеш, я можу бути твоїм провідником, але це твоя дорога.

В його словах було щось глибоке і відповідальне, але також і просте. Це було, як ідея, яку я розуміла, але не могла до кінця прийняти. Всі ці темні сили, загадки, магія… І все, що з ними пов’язано. Але з ним поруч я відчувала, що хоча б буду не одна в цьому пошуці.

— Я не знаю, чому я так багато запитую, — я засміялась тихо, намагаючись розвіяти напругу. — Мабуть, це лише від того, що ми тут разом, а я не можу зрозуміти, чому все так.

— Це і є частина пошуку, — відповів Нолан, знову посміхаючись, навіть якщо в його очах залишалась глибока серйозність. — І це нормально. Не все повинно бути зрозумілим одразу.

Ми залишилися мовчазними на деякий час, спостерігаючи, як нічне місто під нами переливається у світлі тисяч зірок. І хоча я не могла розібратися в своїх почуттях, хоча мої думки були заплутані, я знала, що цей момент вартий того, щоб залишити його в серці. Бо разом з Ноланом я не відчувала себе такою самотньою, і це вже було великим кроком вперед.

— Давай рухатись далі, — сказала я раптово, намагаючись повернутися до реальності, хоча внутрішньо ще була вражена словами Нолана.

— Так, — він кивнув і, не чекаючи, пішов поруч зі мною.

Але цього разу я відчувала, що наша дорога, навіть якщо вона ще була темною та незрозумілою, стане чимось більше. І я була готова продовжувати