Анна Di - Велике Стерво, Анна Di

— І що він? — запитала Аліса, помішуючи майбутній суп.

— Він сказав, що не довіряє мені і що я тільки зіпсую її!

*Аліса подумала, що певною мірою він мав рацію: одного разу більшість Юлиного одягу стала рожевою через один червоний носок, місцезнаходження його пари й досі невідоме.*

— Тільки не смій згадувати той клятий носок!!!

— Ти що, думки читаєш?! — сміючись, спитала подруга, коли Аліса зробила засмажку й додала її до бульйону.

— Ні, просто ви мені ту історію ще пів життя згадуватимете, — посміхнулася дівчина, уявивши, як Юля надула губи.

– Так чим врешті-решт закінчилася історія з Максимом? – перевела тему назад Аліса.

– Чим, чим... Я намагалася зняти з нього цю футболку, щоб довести, що нічого з нею не станеться, – Аліса перестала помішувати суп і повністю повернулася до телефону, щоб дізнатися продовження, але Юля мовчала.

– Іііі? Що було далі? – не витримала вона.

У слухавці щось побубоніло.

– Що? – перепитала дівчина.

– Футболка порвалася!!! – ледь не викрикнула Юля.

Аліса почала так реготати, що в неї заболіло в животі. Її співрозмовниця також не витримала й приєдналася. Трохи заспокоївшись, Аліса ще крізь сміх поцікавилася:

– А як він відреагував?

Юля ще раз засміялася і відповіла:

– Спочатку він намагався "відбитися", а потім, коли зрозумів, що щось тріснуло, ще секунд сорок дивився на дірку, – дівчина ледь не хрюкала, певно згадуючи вираз обличчя чоловіка. – Мені так соромно стало, що я втекла до ванної і там замкнулася.

– Ухахаха! – лунало на кухні в Аліси.

– Він потім постукав у двері, – продовжила Юля, – а я сказала, що зайнято.

Сміх вибухнув з новою силою.

– Тоді він сказав, що я точно дитина, і пішов, – завершила свою розповідь дівчина, але в кінці її голос звучав дещо сумно.

– Так, а чого тоді ти ображаєшся на нього? – розсудливо запитала Аліса і вимкнула плиту, залишивши суп настоятися.

– Не знаю, – якось розгублено промовила Юля. – Напевно тому, що я вже не дитина, якою мене всі так намагаються виставити: мама, тато, брат, тітка, а тепер ще і він...

Повисла тиша, після якої Аліса спокійно сказала:

– Ти не дитина, Юль. Ти просто дуже емоційна, і іноді я тобі в цьому заздрю.

– Дякую, – почулося шмигання.

– Ти що, там ревіти зібралася?!

– Угу, – ще раз шмигнула Юля.

– Так, відставить сльози, Юліє! – награно наказала Аліса.

– Так точно, Алісо Анатоліївно! – підіграла їй дівчина, і з її голосу зникло тремтіння.

– Добре, – завершила дуркувати Аліса. – Я до тебе завтра заїду десь о першій.

– Окей, чекаю. Па-па, – погодилася хвора.

– Бувай, – попрощалася дівчина і скинула.

– Де там мій супчик... – промовила Аліса.

Поївши, вона швидко прийняла душ і вирішила почитати. В результаті так і заснула з книжкою в руках.