Вівєн Хансен - Вибір породжує наслідки: Роздоріжжя, Вівєн Хансен

– А ще вона Мартіс.

Ми обидва підвели голову в сторону Саймона, який тепер стояв з мого боку, склавши руки на грудях та похмуро дивлячись на Артура. 

Не було сумнівів, що він чув зізнання батька, і на відміну від мене не дуже й збирався просто так пробачити приховування правди. Гірше, ніж бути між двох Вовків, може бути тільки коли вони при цьому збираються погризтися.

– Чим ти думаєш, розповідаючи їй щось таке, коли проблем й так вистачає? – тембр голосу Саймона майже вібрував у мене в грудях. – Це не сповідальня.

– А я не ніжна квіточка, яка від правди зігнеться, – буркнула я, чим успішно переманила його увагу з Артура на себе.

Саймон все ще хмурився, але його карі очі помітно потеплішали, варто їм було зустрітися з моїми.

– Мені цей факт відомий як нікому іншому, моя вогняна лілея. Але це не змінює того, що старий обрав трохи не той час, – він знову подивився на свого батька. – Пішли на розмову.

– З радістю, – Артура ніби зовсім не турбувало направлене на нього напруження.

Я спостерігала за тим, як обидва чоловіки підвелися, і могла лише здогадуватися, як вони будуть «розмовляти». Це може бути дійсно обмін люб’язностями, а може й справжній спаринг, в якому обидва радо візьмуть участь.

– Стоп, – схопивши Саймона за пояс, я вказала пальцем у бік арени. – А тренування ти закінчив, герою?

– Айро, – той застогнав, ніби проводити тренування було не його ідеєю, а каторгою. – Ні, але…

– Отже, план такий, – я перервала його протести, тепер поглянувши на Артура, – завершіть тренування, і тоді вважайте, що всі все пробачили.

– Але…

– Дітям буде корисно послухати самого Голову. А ось цього, – я знову смикнула Саймона за пояс, – я забираю на розмову.

– Я ж нічого не…

– Саймоне, – мої пальці торкнулися залізної пряжки його ременя, – на розмову.

Те, як він шепнув прокляття собі під ніс, майже викликало в мені посмішку, але мені вдалося втриматися. Разом з тим Артур, схоже, також зрозумів натяк, тому кивнув та спустився донизу. І хоч він також стримував посмішку, я це помітила.

– Наскільки серйозна розмова? – Саймон змусив подивитися на нього, схопивши пальцями моє підборіддя.

– Дуже серйозна, – я зіщулила очі.

– Надовго?

– А в тебе є якісь плани?

– Хіба що на мою дружину.

Я одночасно обожнюю та ненавиджу те, як він тягне мене до себе за підвіску з обручкою, аби поцілувати спочатку м’яко, наче я ніжна квітка, а наодинці повторити це так, ніби насититися мною – це мета всього його життя.

· · • • • ✤ • • • · ·

– Що ти з ним зробила?

Я припинила розглядати пристрій з гаком «абордажна кішка» на зап’ястку, коли Меліх тихо кинув мені це запитання. Він кивнув в бік Саймона, який був далі з іншими учасниками вилазок і також перевіряв свій механізм. Деякі в цей час ще відпрацьовували точність пострілу на полігоні. 

Не зовсім розуміючи запитання, я швидко огледіла Саймона на можливі свіжі мітки на відкритих ділянках шиї. Нічого не помітивши, я також заговорила тихіше.

– А щось не так?

Меліх промовчав, його зелені очі оцінююче пройшли нами обома. Щось мені підказувало, що він мав на увазі різке пом’якшення поведінки Саймона, незначне, але відчутне. Навряд чи Меліх хотів знати подробиці, запитавши, що я зробила.

– Інколи корисно зняти накопичену напругу, – все ж розмито відповіла я.

– Дійсно, – хлопець закотив очі, а потім знову підняв мою руку, щоб краще закріпити новий пристрій. – Та й тобі також, трудоголічка.

– Хто б казав, – хотілося легенько дати йому по потилиці, але не стала відвертати його увагу від роботи, тому стояла тихо.

Меліх працював з механізмами скільки я його знала, і з часів приєднання до Підпілля він не змінив свого хобі. Навпаки, зробив його своєю повноцінною роботою, хоча спочатку й рвався нагору та на тренування. Доволі скоро стало зрозуміло, що його мозок може допомогти краще, ніж його м’язи.

Навушники для зв’язку та відслідковування одне одного, вдосконалені маски, приховані в наруччі леза, а тепер і гаки – все це його вдосконалення в наші костюми.

Після небезпеки появи Духів, а також можливого падіння, думка про запобіжні заходи виникла сама по собі. Хоч якими б вправними ми не були, сподіватися лише на силу Крилатих і навіть лише на своє тіло в небезпечний момент все ж не варто.

– Перевіряй, – Меліх поплескав мене по зап’ястку, коли закінчив, та жестом запросив до полігону. – Точність залежить від твого чудового ока та розрахунків. Пам’ятай про зниження траєкторії.

– Ти кажеш про це вже десятий раз, – я поглянула в бік інших, з якими вже попрацювали, й деякі не стримали смішку.

– Можу й в одинадцятий, якщо це допоможе пригадати мої слова в критичній ситуації.

Я стримала в собі відповідь, адже він мав рацію. Довжина мотузки не давала розгулятися, тому потрібно реагувати швидко, а отже й вміти цілитися куди потрібно. Спочатку у звичайних умовах, аби перевірити справність механізму, а потім можна перенести тренування на арену, де є місце для високих конструкцій.