Ана-Марія Еріш - Серце вовка, Ана-Марія Еріш

Глава 11

Після цієї ночі тренувань я відчувала себе виснаженою, проте мені подобалося це відчуття. Адже в мене нарешті стало все виходити. Звичайно, до рівня майстерності Алекса мені ще дуже далеко, але я все ж робила певні успіхи.

Моє тіло ще не звикло до таких навантажень, але ніхто і не обіцяв, що буде легко. Тому, на наступному тренуванні з Алексом мені було в рази легше.

Поки тренування з іншим вчителем так і не було, адже він мав якісь свої справи. Що ж, всяка надія, що це таки може бути Делія відпала. Але зараз в мене був урок з братом. І як добре, що всі практичні заняття в мене зараз були окремо.

Алексу вже доводилося трошки більше  докладати сили в завдаванні удару. Звичайно, я не стала за один раз супер бійцем. Але найголовніше те, що мене саму це захопило. Значить, брат мав рацію, і в мені просто спить справжній воїн. Тепер прокинувся якийсь азарт, адже я мала довести хоча б собі, що я на щось здатна.

Пам'ятаю як в дитинстві мені сказали, що метаморфи не вміють так добре плавати, як феї, але я вирішила довести всім зворотне. Не одразу, та в мене вийшло зайняти перше місце на конкурсі.

- Хто підмінив мою маленьку сестричку? - посміхнувся Алекс. - Невже ти стала робити хоч якісь успіхи. Магія допомогла?

- Додаткові тренування, - чесно зізналася я. - Дракони мало сплять, так чому б не використати цей час з користю.

- Каталіно Варгас, невже я це чую від тебе? - розсміявся брат. - Тут би дуже знадобилися ті штуки з Землі, що можуть записувати звук. Я б потім переслухав разів п'ять, аби перевірити чи не причулося мені зараз. Ще й показував усім.

- Дуже смішно, - фиркнула я, відбиваючи його удар.

Так, вони були доволі слабенькі, але я вже раділа цьому. Мене не дратували власні невдачі, бо це стало хорошою можливістю чогось навчитися. Так ось що мені було потрібно, добрячий копняк. І вуаля, тепер я роблю успіхи. Може то ще Адаму подякувати? Хоча сумніваюся, що він це робив свідомо. Скоріш просто хотів вивести з себе. Але зробив мені послугу.

Через годину тренувань Алекс дозволив мені відпочити. Хотіла запротестувати, бо майже не втомилася, але розуміла, що для початку і перевантажувати себе не варто. Краще все поступово. Тому мовчки змирилася з цим. Але брата щось турбувало.

- Так, і що сталося? - не витримала я.

- Нічого, чому ти так вирішила? - він відводив погляд.

- Алекс, знаєш, ти зовсім не вмієш брехати. Ніби дорослий хлопець, а так цього і не навчився, - я розсміялася. - Тому, говори.

- Ні, краще ти сама все побачиш, - потиснув плечима брат. – Тому зараз йди до своєї кімнати.

Що ж, він заінтригував мене ще більше. Тому, швиденько перевдягнувшись, я попрямувала до себе. В інших ще зараз тренування, тому коридори на нашому поверсі були пустими. Я очікувала побачити все, що завгодно, коли відкрила двері, та не їх. Ось це так сюрприз.

- Каталіно, доню, - посміхнулася мама, стискаючи мене в обіймах.

Маріанна Варгас зовсім не змінилася. Висока, струнка з завжди ідеальною фігурою. А це при тому, що вона народила двох дітей. Довге хвилясте світле волосся було зібрано в химерну зачіску, а зелені очі ніби світилися з середини. Як завжди ідеальна, вдягнена у стильний костюм, що лише підкреслював її фігуру. Я пам'ятаю, що в дитинстві дуже хотіла бути схожою на неї. Але вже що маємо. І так непогано.

Потім прийшла черга батька обіймати мене. Вільям Варгас був дорослішою копією Алекса. Хоча, скоріш навпаки, але суть не в тому. Такий же високий та кремезний, лише його очі були темнішими. Він зовсім не виглядав на свій поважний вік, адже досі вважав себе молодим.

- Мамо, тату, ви приїхали, - я намагалася посміхнутися, та в мене це виходило не дуже то й добре. - Щось трапилося?

- Ні, просто ми скучили за нашою донечкою та вирішили навідати, - відповіла мама, роздивляючись мене. - Яка ти красуня. Ні, ти й раніше в нас була дуже симпатична, а тепер просто принцеса.

- Алекс нам про все розказав, - пояснив тато.

От же ж зрадник, я його просто придушу, коли побачу. Тому він і поспішав закінчити заняття та заховатися десь, адже батьки почнуть діставати його питаннями. Особливо про те, коли він одружиться. І байдуже, що він ще дуже молодий для цього. Вони вже хотіли онуків, певно так і проявлявся їх вік.

- Так ти вже навчилася користуватися магією води? - спитав тато.

- Вона лише недавно проявилася, тому я ще тільки починаю, - знизала плечима я. - Але інколи я зовсім не можу це контролювати. Наприклад, зранку я ледве не затопила ванну кімнату.

У цей момент батьки переглянулися, ніби хвилюючись за щось. І це здалося мені дивним, адже таке відчуття, що вони приховують від мене щось. Але не думаю, що мама з татом розкажуть, якщо я спитаю їх про це. Може, варто дізнатися в Алекса.

- Мабуть, твоя магія сильніша за інших. В нас в родині колись були чарівники. Може через це, - нервово відповіла мама. - Добре, може ти проведеш для нас екскурсію по Академії? Ми тут так давно не були. Напевно багато що змінилось.

Я хотіла повернутися до теми з магією і дізнатися більше про чарівників в нашій родині, проте розуміла, що це ні до чого не призведе. Тому, краще і справді показати їм тут все, адже вони точно скоро поїдуть. І хоча батьки в мене й специфічні, але я дуже любила їх і сумувала за домом. До того ж в мене сьогодні знову нічне тренування, адже я маю довести всім чого насправді варта Каталіна Варгас...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍