НМ - Чародій, НМ

Дівчинка витерла руки об щоки, намагаючись відсунути від себе страшні образи, які не давали їй спокою. Телевізор був вимкнений, але картинка все одно стояла перед її очима, жахливі сцени не виходили з голови. Вона закрила очі, намагаючись заспокоїтись, але перед нею продовжували танцювати тіні з екрана.

— "Це всього лише фільм, це всього лише фільм," — повторювала вона, але всередині її щось відгукувалось іншим голосом, зловісним і глухим, наче сама темрява почала говорити з нею.

Ще кілька хвилин вона сиділа в тиші, намагаючись переконати себе, що все це — лише вигадка. Але щось всередині підказувало: те, що вона побачила, не було таким простим. Вона навіть не могла точно пояснити чому, але відчувала, що те, що сталося, не залишить її.

Вона повернулася до вікна і подивилася на нічне небо, на мляві зорі, які здавались такими далекі й холодні. Але навіть вони, здавалось, втратили свою звичну красу.

"Що це було?" — подумала вона. Відчуття тривоги не відпускало. Вона подивилася на годинник — була вже пізня ніч. І в ту мить їй здалося, що світ навколо починає змінюватися. І все, що тільки що здавалося вигадкою, могло виявитися куди більш реальним, ніж вона могла уявити.

Тихий шурхіт за дверима змусив її обернутись.

— "Мамо?" — запитала вона пошепки, але відповіді не було.

Тільки тиша, яка важко лягала на її плечі.

Дівчина підкралася до дверей, намагаючись не зробити жодного зайвого звуку. Її серце билася швидше, і відчуття тривоги наростало. Вона відкрила двері і побачила свою маму, що стояла в темному коридорі, злегка нахиливши голову в бік. Але щось було не так.

Мама не рухалася. Вона стояла як кам'яна статуя, її обличчя було неприродно блідим, а очі, замість звичного тепла, були порожніми, як дві глибокі безодні. Здавалось, вони дивилися на дівчину, але не бачать її.

— "Мамо?" — знову тихо сказала дівчина, її голос тремтів від страху. Вона зробила крок вперед, її ноги ковзали по холодній підлозі. Але мама залишалася на місці, ніби не чула.

Раптом, без попередження, мама повільно повернула голову в її бік. Її рухи були занадто плавними, майже механічними. І коли очі зустріли погляд дівчини, на обличчі з'явилася посмішка — але це не була звична мамина посмішка. Це була холодна, бездушна усмішка, яка відразу ж змусила серце дівчини стискатися від жаху.

— "Ти не розумієш..." — промовила мама голосом, який не був її власним. Це був голос, який ніби походив з іншого світу, з глибини нічних кошмарів.

Дівчина стояла, не в силах рухатися. Здавалося, її страх паралізував її на місці.

— "Ти не розумієш, хто я зараз. Я більше не твоя мама." — слова були мовлені без емоцій, холодно й безжально.

Дівчина почала відступати назад, її ноги заплутались у ковдрі, і вона ледь втримала рівновагу. Серце билося так сильно, що вона чула, як воно стукає в грудях.

Мама зробила ще один крок до неї. Її рухи ставали все більш і більш чужими.

— "Не біжи від мене. Ти повинна зрозуміти, що це твоя доля." — її голос став все більш розривним, а обличчя все більше перекручувалося в невиразну маску.

Дівчина в паніці побігла назад до своєї кімнати і схопила телефон, намагаючись набрати номер, але екран раптом почав темніти, поки не став повністю чорним.

Тиша заповнила кімнату.

Мама була там. І вона вже не була її мамою.

Темрява охопила кімнату, і дівчина відчула, як її серце сповільнюється. Вона стояла в кутку, ледве дихаючи, коли почула, як кроки наближаються. Мама все ще йшла до неї, але кожен її рух здавався все більш нелепим і нереальним, наче вона була з іншого світу.

— "Ти ж знаєш, що я маю зробити..." — промовила мама, і її голос став ще більш холодним і вражаючим, наче сама ніч говорила з нею.

Дівчина відчула, як страх пронизує її всередину, немов холодний метал, що проникає в серце. Вона спробувала відскочити, але її ноги не слухалися. Кожен рух здавався запізнілим.

Мама наближалась, і її обличчя тепер було покрите холодною, безжалісною усмішкою. Вона більше не виглядала як рідна мама. Це була тінь, віддзеркалення, що нічого не мало спільного з людиною, яку дівчина знала і любила.

— "Мамо... будь ласка, ні...!" — крикнула дівчина, намагаючись відвести погляд від того, що ставало все реальнішим.

Але в одну мить, мама зупинилася, і її рука вдарила дівчину. Враження було таким сильним, що вона відлетіла на кілька кроків назад і впала на підлогу. В голові було порожньо, тільки гул, що накривав її. Кров заполонила рот.

Мама, не сказавши більше ні слова, повільно підійшла до неї, як тінь, що не має почуттів.

— "Ти повинна це зрозуміти, я більше не можу дозволити тобі жити." — її обличчя стало ще більш безжальним, коли вона нахилилася до дівчини, погляд став зовсім порожнім.

І в той момент, коли дівчина відчула, як життя почало залишати її тіло, вона зрозуміла: це був кінець, і вона більше не могла повернутись. Мама, що залишила її без надії, була не просто чужою тінню — вона була тим, що замінило все, що колись було живим.