Рубен Гримар - Світозар Відроджений. Том 1, Рубен Гримар

Глава 8

Богдана

Аура сили барона першого ступеня розлилася по арені, мов хвиля, що здіймається перед бурею. Вона заповнила кожен куточок тренувального майданчика, змусивши присутніх затамувати подих. Сила належала не досвідченому воїну, а юній дівчині, яка стояла посеред арени з холодним, незворушним поглядом.

Богдана Камінчук, у свої вісімнадцять років, була генієм, чиїм талантом захоплювалися навіть ті, хто звик зневажати її походження. Вона прийшла з окраїнного хутора Пустки — місця, де час наче застиг, а життя точиться між важкою працею і постійною боротьбою за виживання. Її рід, хоч і мав дворянський титул, був васалом іншого, теж небагатого, згасаючого роду Земко.

У центрі арени Богдана виглядала як щось більше, ніж просто людина. Вона здавалася уособленням самої сили, яка не визнає обмежень. Її темно-русяве волосся спадало на плечі, наче хмари диму після битви, а глибокі сірі очі виблискували сталевим блиском. Лаконічна форма Світозарської академії облягала її струнку, сильну фігуру, підкреслюючи кожен рух, який здавався витонченим і вивіреним до найменших деталей.

Навколо панувала напружена тиша. Однокурсники Богдани, які стояли біля меж арени, ловили кожен її рух. Для них вона була незбагненною загадкою. Як дівчина, чий рід з’явився нещодавно по міркам знаті та не мав власних таємних технік культивації і бойового мистецтва могла піднятися настільки високо? Її талант культивації лякав і зачаровував одночасно.

Аура барона першого ступеня вібрувала у повітрі, огортаючи майданчик невидимим, але відчутним полем сили. Кам'яні плити під ногами Богдани видавали ледь чутний тріск, ніби не могли витримати тиску цієї енергії. Навіть легкий вітер, що раніше гуляв майданчиком, наче зупинився, відступаючи перед її силою.

Богдана глибоко вдихнула. З кожним подихом її тіло наповнювалося силою, зосередженою, мов натягнута тятива лука перед випуском стріли. Навколо неї ніби розсіялася невидима завіса, відкриваючи справжню природу її сили: вона не була грубою або хаотичною. Енергія дівчини рухалася з точністю, мовби підкоряючись ритму невидимого маятника.

Перед нею стояв супротивник, її сокурсник, лицар із блискучим обладунком, що, однак, виглядав майже карикатурно поруч із її спокійною постаттю. Рука хлопця сіпалася, намагаючись втримати меч, і хоча він стояв у бойовій стійці, кожен порух його тіла видавав страх. Очі, що зустрічалися з її поглядом, наче тонули в холодній глибині.

Богдана повільно зняла руку з руків’я меча. Її рух був настільки невимушеним, що супротивник на мить розгубився.

— Почнемо, — промовила вона, і її голос прозвучав чітко й холодно, мов удар об сталь.

Це не була пропозиція. Це був вирок.

Краплі поту стікали її скронею, але вона твердо стояла на ногах, немов витесана зі скелі. Це вже був не перший її супротивник за цей день. Майданчик пом’ятав крики попередніх лицарів, які падали один за одним, не в змозі протистояти її силі. Дівчина спітніла, та її погляд залишався непохитним. Вона знала — жоден із цих воїнів, хоч би як старався, не міг протиставити нічого тому, хто досяг рангу барона.

“Що зможеш протиставити ти?” — Богдана не вимовила цього вголос, але її погляд, холодний і відсторонений, говорив більше, ніж слова.

Супротивник, зібравши залишки мужності, зробив обережний крок уперед. Його обладунки злегка брязнули, але цей звук загубився у напруженій тиші, що повисла над ареною. Проте, щойно Богдана розправила плечі, її аура вибухнула навколо, мов полум’я, яке вирвалося з-під землі. Невидима хвиля сили прокотилася повітрям, змусивши лицаря затримати дихання і відступити, втративши рівновагу.

Богдана, здавалося, не помічала його коливань. Вона повільно, майже урочисто, витягнула короткий меч із піхов. Лезо спалахнуло у світлі, ніби вловило останні промені сонця. Її рух був витонченим, мов танець, але в ньому відчувалася сила, що ховалася за спокоєм. Це був жест поваги, простий і водночас величний, як мовчазний виклик: "Я визнаю тебе, але бій усе одно вирішить усе."

Легкий, невимушений крок вперед — і здавалося, що Богдана не ступає, а ковзає по поверхні арени. Її тіло випромінювало впевненість, кожен рух був продуманим до найменших деталей. У її очах не було ані сумнівів, ані жалю — лише гостра, мов лезо меча, концентрація.

Супротивник, зціпивши зуби до болю, зібрав усю свою внутрішню силу. Напруга, що стримувала його страх, вибухнула, і він кинувся вперед, піднявши важкий меч, що сяяв енергією, немов блискавка у нічному небі. Його бойовий крик розітнув повітря:

— У мені тече кров гіганта Пустки! — гримів він, наче закликав саму природу стати його союзником. — Удар, що розриває небеса!

Ці слова, хоч і більше для самовпевненості, ніж для атаки, здавалося, підживлювали його рішучість. Його меч, величезний і грізний, наповнився енергією, яку було видно неозброєним оком. Сліпучий ореол сили огортав зброю, наче язики полум’я, і кожен глядач відчув, як їхні серця завмирають від цього видовища. Навіть сам лицар, хоч і був студентом, відчував у своїх руках силу, що могла здаватися йому майже божественною.

Він почав із найсильнішого прийому, розуміючи, що іншого шансу у нього може не бути. Лезо меча, наповнене енергією, різко розітнуло простір, випустивши хвилю, що струсонуло навіть кам’яну підлогу.

Прийом був неймовірно потужним, але він не приховував поспіху і тривоги — удари початківця завжди були такими. Назва техніки, вигукнута голосно, була радше криком душі, ніж складовою стратегії.

Богдана залишалася нерухомою. Вона не відступила і не зрушила з місця, ніби кам’яний монумент посеред шторму. Її короткий меч, простий і позбавлений надмірностей, лежав у її руці, як продовження її самого духу. У її погляді не було ні страху, ні зневаги, лише холодний спокій людини, яка вже бачила подібне безліч разів.

Сила атаки наближалася, мов лавина, готова знищити все на своєму шляху. Але Богдана не дозволила страху чи розгубленості заполонити її розум. Вона зробила лише один крок убік — настільки швидкий і точний, що навіть вітер ледь устиг за її рухом. Тіло дівчини здавалося витканим із самої грації, а очі блищали рішучістю, яка не знала поразки.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍