Erleen Nord - Катарсис, Erleen Nord

Також Марія розповіла, як саме й скільки цієї зеленої рідини треба колоти монстру. Однієї ампули вистачить на кілька годин, а втрату шприців строго заборонено, адже їх привозять з іншої країни за великі гроші. Що це за рідина, Марія відповідати відмовилася, сказавши, що з часом я дізнаюся більше.

— А тепер до цікавого, — промовила вона, вказуючи на важкі дерев'яні двері, оббиті залізом. — Ваше завдання буде там. Під нашими підземеллями є ще одні — нерукотворні.

— А яке це має відношення до чорного туману та монстрів? — доречно запитав Бірґер.

— Там ви маєте знайти те, на що вкаже Маяк, — проігнорувала його запитання Марія. — Що саме це буде, я сказати не можу. Часто це різні речі.

— Наскільки глибокі ці підземелля? — запитала я, кидаючи погляд на свій загін, що весело про щось жартував.

— Ми не знаємо, — швидко відповіла Марія, знизуючи плечима. — Деякі групи поверталися за кілька днів, а інші не поверталися взагалі.

Її спокій у цій ситуації був майже моторошним. Я засумнівалася, що нам вдасться вижити. Але, зрештою, те ж саме можна сказати й про розвідників, які виходять за межі міських стін у пошуках чогось важливого. Таке вже життя.

— Вони вже були там? — запитала я, киваючи на свій загін.

Марія кивнула.

— Це трохи полегшує ситуацію, — сказала я. — Коли вирушаємо?

— Прямо зараз, — вона простягнула мені важкого ключа. Потім, як нічого й не бувало, пішла до виходу з підземелля. — Не забудьте зачинити двері за собою. І постарайтеся щось знайти, бо у нас не так багато часу.

Провівши Марію поглядом, я подивилася спершу на Бірґера, а потім і на інших. Вони вже були готові вирушати. На їхніх плечах звисали невеликі сумки, а Міта витягла Маяк із клітки, тримаючи її за ланцюг. Інші взялися за ліхтарі, чиє червонувате полум’я виглядало доволі незвично.

— Смарагд, ти ще не передумала? — запитав Берні, кивнувши на важкі двері. — Ключ тепер тільки в тебе, бо наш лишився у минулого капіта