Наталі Лев - Втрачена. Боротьба за щастя, Наталі Лев

- Я дотримуюсь обіцянок, - зло сверлила його поглядом. - Але зараз тобі краще піти, мені не до твоїх повчань. Інакше я не відповідаю за те що зробить з тобою моя вовчиця. Я ледве її стримую.

- Ти знову відокремлюєш себе від вовчиці, - Лютий несхвально похитав головою. - Не забувай ти й вона одне ціле. Її бажання насправді твої. Коли усвідомиш це, то зможеш легко посилювати тіло в людській подобі.

Я загарчала на нього.

- Якщо ти й вовк - одне ціле, то чому намагався вбити мене в повню і не контролював його?

- Тоді була зовсім інша ситуація та зараз ти не сприймеш моїх пояснень. Бачу сьогодні, ти вже більше не налаштована вчитись. Гаразд, залишу тебе, продовжимо завтра.

Лютий махнув мені рукою на прощання і вийшов з будинку.

Як він може залишатись таким спокійним? Мені б його витримку.

Впала в крісло, відкинулась на його спинку, прикрила очі рукою. 

Що мені робити далі, як вчинити? Просто сидіти та чекати повернення Алекса? А якщо з ним щось трапиться? Я не можу так все лишити. Але й приймати необдуманих рішень не можна. Потрібно заспокоїтись і обдумати все на свіжу голову.

Взяла в руки телефон. Пригадала що вчора в Наташі була урочиста подія в повню - її церемонія представлення зграї. Потрібно привітати і заодно відволічусь.

Набрала номер подруги, вона довго не відповідала. Я навіть хотіла вже ввдключитись. І ось таки почула її голос:

- Алло.

- Привіт, - надала своєму голосу радісного тону, - вітаю тебе з церемонією представлення зграї!

- Дякую, - без емоційно відповіла вона.

- Що трапилось? - мене стривожив її тон, це зовсім не схоже на неї.

Вона довго мовчала. Я навіть встигла подумати, а чи не зірвався дзвінок. 

- Ліка, ми тепер у різних зграях. І я мабуть не повинна тобі говорити. Але ти мені як сестра... - почала вона невпевнено.

- Розказуй. Ми всеодно залишились близькими і цього нічого не змінить, навіть те що ти тепер у іншій зграї. Якщо в мої силах допомогти, мене формальності не спинять, - серйозно відповіла їй.

- Сьогодні до нас приїхав посланець ради старійшин. Він терміново забрав Демира. Я навіть не знаю куди і навіщо. Він мені нічого не пояснив... - стала схлипувати подруга, - я навіть не знаю що думати.

- Значить його також, - похмуро зауважила я.

- Що значить його також? Ліка, про що ти говориш? - здивувалась Наташа.

- З Алексом те ж саме... Приїхав посланець і терміново забрав його без будь-яких пояснень. Я не знаю куди і навіщо.

Я замислилась. Отже Алекс не єдиний, кого так раптово висмикнули старійшини. Це мені ще більше не сподобалось. А чи не пов'язано це часом із нашим Альянсом.

- Наташ, в мене щойно промайнула одна думка...

- Теж думаєш, що їх забрали через укладений союз, - глухо відізвалась подруга, не давши мені договорити.

- Так, - підтвердила я. - Але це тільки здогад. Якби можна було б зв'язатись з іншими зграями Альянсу та дізнатись про їх Альф... Ти часом не маєш їх контактів?

- Не перестаю дивуватись твоїй наївності, - спантеличила мене своїми словами Наташа. - Навіть якби ми могли зв'язатись із представниками інших зграй, то тобі б ніхто нічого все одно не розповів. Я й сама вагалась чи варто тобі говорити. Кожна зграя це окрема потаємна сім'я. Ніхто не стане ділитись такою важливою інформацією з чужаками. Навіть те що ми уклали Альянс особливо не змінить ситуації. В договорі чітко прописано хто і на що погодився. Зграї лиш стали партнерами і аж ніяк не більше.

- Наташ, що ти таке говориш? Ти тепер теж вважаєш свою колишню зграю чужою? - моєму здивуванню не було меж, - але ж тут залишились твої батьки, ти виросла серед цих перевертнів... Як таке можливо?

Подруга зітхнула, довго мовчала.

- Ти досі не сприймаєш наш світ як перевертень. - сумно зауважила вона, - про все судиш, як людина. Бувай, Ліка.

Вона поклала слухавку. Я ще довго розгублено вдивлялась в чорний екран телефону.

Після сьогоднішнього дня ця розмова остаточно мене добила. Я відчувала фізичне та моральне виснаження. Потрібно перепочити і подумати про це все завтра, на свіжу голову.