Неля Ваховська - Вертиголов та інші політичні тварини. Антологія німецької літератури 90-х років XX ст.

у Західному Берліні. Ніч Повороту та день тридцятиліття пана Лемана іронічно ототожнені як переламна точка ставання дорослим, здобуття незалежності й права називатися паном. Об’єктом ностальгійного замилування в романі постає Кройцберґ — богемний район на південному сході міста, «місце здійснення альтернативних, експериментальних, ба навіть утопічних стилів життя та соціально-романтичних антиавторитарних революцій» (О. Бачеллі), що беруть свій початок у студентському русі 1968 року.

Власне, міф Західного Берліна як утопії ліберальної свободи виник у 80-ті роки XX ст. в США і був транспортований до ФРН. Саме в цей час завдяки численним фотоальбомам Захід відкрив для себе Кройцберґ — мігрантський район, у якому турецькою та індійською було говорено більше, ніж німецькою, із відповідним мультикультурним колоритом, надзвичайно низькими цінами, лояльною поліцією та богемною атмосферою. Сюди стікалися представники (квазі-)мистецького андеґраунду ФРН, щоб уникнути тиску «добропорядності» республіки споживання. Міфологізований Західний Берлін, репрезентований Кройцберґом, в очах Заходу набув навіть статусу метрополії рівня Нью-Йорка, специфічного ліберального й аполітичного мікросвіту, який не можна перетворити на державу, тобто інституалізувати в прокрустовому ложі ідеолого-владних відносин[22].

За Реґенером, ностальгійно реконструйований Кройцберґ — це утопічний простір всезагальної карнавальної рівності (головний герой — бармен у дешевенькій кнайпі, всі його друзі так чи інакше залучені до сфери тілесного: алкоголю, їжі, розваг, бійок тощо, в кінці роману друг пана Лемана Карл навіть «злітає з котушок», випадає в безумство через надмір алкоголю й наркотиків; багато уваги приділено сексу, тілу, широко представлені каламбури, жарти, гру словами тощо), захищеної як від тоталітарого режиму НДР, так і від тотального споживацтва ФРН. Завдяки специфічному статусові Кройцберґа та Муру, що захищає район як від ідеологічного впливу республіки споживання (ФРН), так і від репресивного соціалістичного виховання, ця ліберальна субкультура студентів, митців, панків, отримувачів соціальної допомоги — «шизиків» у термінології головного героя — законсервувалася у вигляді мультикультурного осередку недорогих пивничок та кафе, поміж якими повільно плине життя. З іншого боку, Кройцберґ постає також об’єктом бажання молоді НДР, який (ре)конструюється у спогадах як місце молодіжної культури та м’якого дисиденства. Саме сюди тікає ґей Сильвіо з НДР, щоб здобути повну свободу; хоч і тут вона виявляється дещо обмеженою капіталістичними відносинами: вимогою приховувати свій вік та не дуже розводитися про сексуальну орієнтацію.

Цей район відрізняється як від решти Західної Німеччини, так і від Західного Берліна загалом: це дивний світ, де не діють правила добропорядності, непохитні як для Бремена чи Офенбурґа, так і для інших районів Берліна; тут можливі найнеймовірніші мистецькі проекти та будь-яка стимуляція психіки для їхньої реалізації тощо. Тож коли художник Карл повідомляє, що хотів би виставлятися в галереї в районі Шарлотенбурґ (також Західний Берлін), пан Леман у відповідь зазначає, що для цього всі вони (тобто гомогенне коло альтернативної культури Кройцберґа, що не визнає расових відмінностей, ненавидить пост-націонал-соціалістську культуру ФРН) мали б всі разом переселитися до Шарлотенбурґа.

З цієї позиції Схід і Захід постають двома рівноцінними стереотипами (в обох частинах Німеччини пан Леман має родичів), жоден з яких не може бути прийнятним для головного героя. Маркерами Сходу в романі постають хіба що лайка: «Ти, східна булка», — вжита до Сильвіо та згадка полохливої матері пана Лемана про «тамтих по той бік» і «цей жахливий Мур». Останні викликають у пана Лемана роздратування: він більше переймається своєю роботою бармена, відвідинами батьків, з якими має все ще не вирішений підлітковий конфлікт, романом «із прекрасною куховаркою Катрін», бездомним псом та «Кришталевим Райнером» — клієнтом, який п’є світле пиво без лимона. Ідеологічний конфлікт, в якому постійно перебувають пан Леман та друзі — це конфлікт із дрібнобуржуазним кітчем республіки споживання — «вовтузінням туристів та нацистських вдів на Кудам» — головні променади Заходу. Його вимушена мандрівка цією торгівельною гордістю Західного Берліна — туди «де віддалік стовбичили безглуздий Європа-Центр і ще гірша від нього Ґедехтніскірхе, і всі ці взуттєві крамниці, «Ляйзер» і «Штілер», і ще якісь, туди, де брала початок кудамська катастрофа», — за своєю дегуманізованістю мало відрізняється від поїздки в Східну зону до невідомої родички, якій він мав передати гроші.

В обох випадках пан Леман наштовхується на апаратне шаблонне мовлення і мислення, бездумне дотримання букви закону, що легко обертається насиллям, якому марно протиставляти свій шарм або навіть звичайну логіку. Так, у західній частині міста пана Лемана змушують вдруге заплатити за проїзд в автобусі, після того як він вийшов із салону, щоб випустити пасажира. На Сході митники відбирають у нього гроші й депортують назад на Захід через невдалу (хоч і дотепну) відповідь на стандартне запитання. На рівні повсякденного мислення обидві системи, попри радикальну відмінність ідеологічних настанов, виявляються близнючками: одна зі східних берлінок, потрапивши на Захід, каже: «Таж тут усе на вигляд, як у нас». Тож коли відбувається Поворот і Берлінський мур падає, пан Леман замість величної події бачить «лише безкінечну лавину автівок, що зі Сходу вливалася в об'їзне коло, а потім розпорошувалася у різних напрямках».

У романі Схід і Захід постають об’єктами бажання одне одного: як хаос, організований за законами максимального прибутку, з одного боку, і спільнота ідеальних керованих споживачів — з іншого. «Коли впав Берлінський мур, люди одразу побігли по крамницях. У цьому, без сумніву, повсякденному акті купівлі того, що має ціну, вони ввійшли до світу, який називається «вільним», і зробили це в спосіб, настільки ж матеріальний у своїй символічності, як і символічний у своїй матеріальності», — зазначає Ж.-К. Ґієбо. Велика вечірка — революційні маси, що беруть штурмом Мур, метонімічно ототожнена з днем народження невдахи[23] пана Лемана, — відбувається як антисвято: напад на інтершопи виявляється підміненим поклонінням перед товаром, революція як акт консолідації спільноти в жесті первісного насилля (навіть вбивства Великого Іншого) не відбувається. Натомість має місце медійна подія, про яку навіть жителі Кройцберґа дізнаються з телебачення й реагують як на чергове шоу: «Мур відкрито, що це взагалі має означати — Мур відкрито? Сраку відкрито!». Герої не поспішають дивитися на подію наживо — спершу треба випити (у Ф. Ґоозена в романі «вчитися лежати» — додивитися фільм), в результаті чого пропускають те важливе, чого й не могли побачити. Акт подорослішання вічного підлітка відбувся — він прокидається в кошмарі споживацтва і симуляції наодинці зі своєю фланерською самотністю та ностальгією за міфічним старим Кройцберґом.

Свен Реґенер

Пан Леман

Розділ 16. Столиця

Різко зачинилися двері, й пан Леман лишився сам. Він розумів, що його справи далеко не найкращі, та що там, — вони просто кепські!