Ерін Кас - Наздогнати мрію, Ерін Кас

— У кожного якийсь дефект. Краще вже я буду жити в злагоді сама з собою, ніж страждатиму від якогось придурка з тарганами у голові, — буркає й допиває своє шампанське.

Виходимо на вулицю й повільно прогулюємося до маршрутної зупинки. Соля сідає першою, а я лишаюся чекати на свою маршрутку. Знаходжу в сумці сонцезахисні окуляри й дивлюсь крізь них на жовтогаряче кружало сонця, яке повільно опускається за багатоповерхівку. Ще один день минув. Ще одне розчарування на серці…

Бачу, що їде маршрутка й підходжу ближче, щоб стати у свою чергу, але біля мене зупиняється позашляховик, заважаючи пройти. Поки я обурююся й обходжу його, вікно збоку водія опускається і я стаю, як вкопана, бо на мене знову дивиться Дмитро.

— Сідай, — киває на пасажирське сидіння біля себе.

Стою і не можу нічого сказати, лише заперечно хитаю головою. Намагаюся ухватити хоч одну правильну думку, але нічого не виходить.

— Я маю ще справи, — пищу, визираючи маршрутку.

— Тут? На зупинці? — питає скептично. — Я підвезу.

Мрію втекти, але не знаходжу можливості це зробити. Люди починають обурюватися, що автівка заважає пройти, але соромно чомусь мені, а не Дмитру. Він почуває себе розслаблено і спокійно. Зітхаю і підходжу до дверцят. Відчиняю двері й швидко сідаю. Мене одразу огортає аромат його парфуму, повертаючи у той вечір, на терасу.