Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь

глядачів цією повнотою свого виконання, — річ, досі нечувана! Немає вище за те потрясіння, яке викликає в людині досконала співзвучна злагода всіх частин між собою, яку досі могла тільки чути вона в одному музичному оркестрі і яка в силі зробити те, що драматичний твір може бути даний більше разів поспіль, ніж найулюбленіша музична опера. Що не кажи, але звуки душі й серця, виражені словом, у кілька разів різноманітніші за музичні звуки. Та, повторюю, все це можливо тільки в такому разі, коли діло буде зроблене істинно так, як слід, і повна відповідальність усього, щодо частини репертуарної, ляже на першокласного актора, тобто трагедією буде завідувати перший трагічний актор, а комедією — перший комічний актор, коли одні вони будуть винятковими хоровождями такого діла. Кажу винятковими, тому що знаю, як багато у нас є охочих прикомандируватися збоку в усякому ділі. Лишень тільки з’явиться яке місце і при ньому які-небудь грошові вигоди, як уже враз підпряжеться збоку секретар. Звідки він візьметься, Бог знає; точно як з води вийде; доведе тут же свою необхідність ясно, як двічі по два; заведе спочатку паперову клопітню тільки з економічних справ, потім стане потроху вплутуватись у все, і діло піде препогано. Секретарі ці, наче якась незрима міль, підточили всі посади, збили й сплутали ставлення підлеглих до начальників і зворотно начальників до підлеглих. Ми з вами ще не так давно розмірковували про всі посади, які тільки є у нашій державі. Розглядаючи кожну в її законних межах, ми знаходили, що вони саме те, чим їм слід бути, всі до одної ніби зверху створені для нас з тим, щоб відповідати на всі потреби нашого державного побуту, і всі зробилися не тим від того, що кожен, мовби навперейми, намагався чи розширити межі своєї посади, чи навіть зовсім виступити за її межі. Всякий, навіть чесний і розумний чоловік, намагався хоч на один вершок[61] бути повноважнішим і вищим за своє місце, вважаючи, що він цим саме облагородить і себе, і свою посаду. Ми перебрали тоді всіх чиновників від верху до низу, але секретарів забули, а вони ж то більше за всіх прагнуть виступити за межі своєї посади. Де секретар заведений тільки в якості писаря, там він хоче зіграти роль посередника між начальником і підлеглим. Де ж він поставлений справді як потрібний посередник між начальником і підлеглим, там він починає дерти носа: корчить перед цим підлеглим роль його начальника, заведе у себе передпокій, змусить чекати на себе цілими годинами — словом, замість того, щоб полегшити доступ підлеглого до начальника, тільки утруднить його. І все це інколи робиться не з іншим якимось заміром, але тільки з тим, щоб облагородити своє секретарське місце. Я знав навіть деяких зовсім непоганих і недурних людей, котрі перед моїми ж очима так діяли з підлеглими свого начальника, що я червонів за них же. Мій Хлестаков був цієї хвилини ніщо перед ними. Все це, звісно, ще б нічого, якби від цього не коїлося занадто багато печальних наслідків. Багато істинно корисних і потрібних людей іноді кидали службу єдино через скотинство секретаря, який вимагав до себе самого тієї ж самої поваги, якою вони були зобов’язані одному тільки начальникові, і за невиконання цього мстився їм обмовами, створенням про них поганої думки — словом, усією тією мерзотністю, на яку здатний тільки безчесний чоловік. Звісно, в управліннях по лінії мистецтв, майстерностей і тому подібного править чи комітет, чи один безпосередній начальник, і не буває місця секретарю-посереднику: там він використаний тільки записувати визначення інших чи вести господарчу частину; але інколи трапляється і там, від лінощів членів чи чогось іншого, що він, мало-помалу підшиваючись, стає посередником і навіть вершителем у ділі мистецтва. І тоді виходить просто казна-що: пиріжник береться за чоботи, а до чоботаря поступає печіння пирогів. Виходить інструкція для художника, писана зовсім не художником; з’являється розпорядження, яке навіть і зрозуміти незмога, що воно наказує. Часто дивуються, як такий-то чоловік, який завжди був розумним чоловіком, міг випустити найдурнішу бумагу, а в ній він і душею не винний: бумага вийшла з такого кутка, звідки й підозрювати ніхто не міг, за прислів’ям: «Писав писака, а ім’я йому собака».

О. П. Толстой.

Треба, щоб у ділі якої б то не було майстерності повне його виробництво спиралось на головного майстра тієї майстерності, а зовсім не на якого-небудь підпряженого збоку чиновника, який може бути використаний тільки для одних господарських розрахунків та для письмової справи. Тільки сам майстер може вчити своїй науці, відчуваючи уповні її потреби, і ніхто інший. Один тільки першокласний актор-художник може зробити гарний вибір п’єс, дати їм строге сортування; один він знає таємницю, як проводити репетиції, розуміти, як важливі часті читання і повні підготовчі повтори п’єси. Він навіть не дозволить актору вивчити роль у себе вдома, але зробить так, щоб усе вивчилося ними спільно, і роль увійшла сама собою в голову кожного під час репетицій, так щоб кожен, оточений тут же обстановлюючими його обставинами, вже мимовільно від одного доторку до них чув вірний тон своєї ролі. Тоді і поганий актор може непомітно набратися доброго. Допоки актори ще не завчили напам’ять своїх ролей, їм можливо перейняти багато у кращого актора. Тут кожен, не знаючи навіть сам яким чином, набирається правди й природності як у словах, так і в рухах тіла. Тон питання дає тон відповіді. Зроби питання бундючним, отримаєш і відповідь бундючну; зроби просте питання, просту і відповідь отримаєш. Усяка найпростіша людина уже здатна відповідати в такт. Але як тільки актор завчив у себе вдома свою роль, від нього вийде набундючена, завчена відповідь, і ця відповідь уже зостанеться в ньому навік: його нічим не переламаєш; жодного слова не перейме він тоді від кращого актора; для нього стане глухим усе оточення обставин і характерів, обступаючих його роль, так само як і вся п’єса стане йому глухою й чужою, і він, наче мрець, буде рухатись серед мерців. Тільки один істинний актор-художник може чути життя, що міститься в п’єсі, і зробити так, що життя це зробиться видимим й живим для всіх акторів; один він може чути законну міру репетицій — як їх проводити, коли припиняти і скільки їх достатньо для того, щоби спромоглася п’єса з’явитися у повній довершеності своїй перед публікою. Зумій тільки змусити актора-художника взятися за цю справу,