Тіна Волф - Заборонене кохання, Тіна Волф

Марк, як старший,  завжди охороняв маленьку бешкетницю-принцесу, не давав нікому її ображати. А якщо хтось і наважувався, то вчиняв бійку, добряче нагамселивши Лізиного кривдника, через що, отримував прочухан не тільки від матері, але і від батьків кривдника-хлопчиська.  

Коли Марк став дорослим, його, звичайно, почали цікавити дівчата більш старші і на Лізу-підлітка, він мало звертав уваги, а точніше не звертав зовсім. Ліза дуже хвилювалася з цього приводу. Часом вона влаштовувала засідки і спостерігала за Марком та його черговою дівчиною. Дуже злилась і ревнувала, коли бачила, як Марк цілувався з дівчатами, обіймав їх.

Ліза ставши дорослою, все одно, залишалась для Марка маленькою дівчинкою.

А от сьогодні від однієї думки, що його малу Лізу зачіпає якийсь хлопець, чи цілує її, у Марка мимоволі стискаються кулаки:

-  Чорт забирай! Лізі варто було завести стосунки з іншим, щоб я зрозумів, що вона для мене значить. Марк, ти – бовдур, сліпий бовдур! Звик бачити її  поряд, думав, що вона нікуди не подінеться, - раптом сам у себе запитав, -  Я, що її втратив?

Вирішив зателефонувати матері Лізи.

-  Олено Михайлівно, добрий вечір! Це Марк!

-  Добрий вечір, Марку! – почулося з  того кінця слухавки.

-  Ви не підкажете де Ліза? Ніяк не можу з нею зв’язатися.

-  Ліза? Вона пішла гуляти зі своїм хлопцем.

-  Зі СВОЇМ хлопцем? – відчув, неначе ножем різнуло у груди.

-  Так, Марку, хлопцем. Не може ж вона все життя бігати за тобою, а ти ніякої  уваги на неї не звертаєш, - якось з сумом у голосі сказала мати Лізи.

-  Де вона? Олена Михайлівна, скажіть?

-  Марку, Ліза просила, щоб я тобі нічого не казала. Я скажу лише тому, що ти мені дуже подобаєшся. В кав’ярні, біля нашого торгового центру.

-  Дякую, вам!

Марк стрімголов полетів до торгового центру, в надії застати там Лізу.

Він забіг до кав’ярні і почав швидко видивлятись її.

Біля Лізи сидів якийсь хлопець, поклавши свою руку дівчині на плече і розвернувшись до неї обличчям. Марк побачив, що той цілує, його маленьку Лізу. В нього кров підступила до скронь. Він ладен був схватити хлопця за шкібарки і закинути подалі від дівчини.

Марк підійшов до них досить близько і зупинився застигнувши на місці.

-  Ліза! – гукнув.

Ліза відсахнулася від свого хлопця і злякано подивилась на Марка.

-  Чого тобі треба? – різко відповіла.

-  Нам потрібно поговорити, - впевнено сказав Марк.

-  Нам вже давно немає про що розмовляти. Дай мені спокій, будь ласка.

Лізин хахаль сидів із задоволеним обличчям-переможця. Чим викликав у Марка бажання заїхати кулаком по тій пихатій самозакоханій пиці, але стримався.

-  Це хто? – раптом втрутився в розмову хахаль.

-  Помовчи, - рявкнула йому Ліза.

-  Що? – той огризнувся.

-  Помовчи, тобі сказали, - втрутився Марк.

Хахаль на диво замовк.

-  Марк. Мені набридло так жити. Я прошу тебе відпусти мене. Я хочу жити нормальним життям. Я вже виросла, якщо ти цього не помітив! Я доросла жінка, а не маленька дівчинка до якої ти звик. Дай мені спокій, прошу. Не муч мене, Марку! – і зрадницькі сльози покотились по щоках.

Ліза швидко вхопила свою куртку і в одну мить вибігла з кав’ярні. Марк навіть не встигнув зреагувати, як її не стало за столом.

-  Гей, ти! Я так не домовлявся! Хто платити буде за банкет?

Марк зневажливо подивився на те, що сиділо на столом, жбурнув йому декілька сто гривневих купюр у вічі і рявкнув:

-  Якщо не вистачить – добавиш! Хахаль! – і швидко помчався за Лізою.

Він вибіг на вулицю, але Лізи не було ніде видно. Спробував ще подзвонити їй, але вона не відповідала.

-  Чорт забирай! Я знову її втрачаю! – бідкався Марк, потім почав гукати, - Ліза! Ліза!

-  Чого ти горлаєш? – раптом почув чийсь голос.

-  Дівчина, в білій куртці! Ви не бачили, - схвильовано запитав у чоловіка, який з ним заговорив.

-  Он туди побігла, якщо то вона.

Марк зірвався з місця і мчав чимдуж в ту сторону, куди показав незнайомець. «Ось, ось! Це вона!» - вдивлявся в далечінь вулиці Марк, намагаючись уважніше розгледіти силует дівчини, що швидко віддалялась від нього.

-  Ліза! – гукнув, - Ліза! Зупинись!

Дівчина не зупинялась, а ще більше пришвидшила свій біг.

Ось, ще трохи і Марк наздогнав її. Вхопив за рукав, намагаючись зупинити. Потім розвернув до себе лицем і подивився на Лізу. Вона зі злобою в очах пильно дивилась Марку у вічі.

-  Що, твоя краля тебе покинула, то ти згадав про Лізу? Ти звик, що Ліза завжди поряд і нікуди не подінеться? Досить, Марку! – вона дивилась на нього, а в очах був відчай, - Марку, облиш мене, благаю! Відпусти мене! Дай мені жити! Марку! – сльози з’явилися в очах, холодний вітер хлистав по щоках, тріпав її біляві локони, - Марку, навіщо я тобі? Відпусти мене!