Вайлет Альвіно - Все одно впіймаю, Вайлет Альвіно

Розділ 11.2

На щастя, я встала попити води, коли й почула тихі чоловічі голоси під дверима. Те, про що вони говорили, мені зовсім не сподобалося.

- Чого ми чекаємо? Вибиваємо двері та й усе.

- Чекаємо на Рудого, він через вікно залізе, а ми з дверей.

- Та вони сплять, навіть не зрозуміють, як уже будуть мертві.

- Дотримуйся плану, йолопе.

У мене всередині похололо. А потім я почула якісь звуки під вікном і зрозуміла, що часу зовсім немає. Я кинулася до Еліаса і спробувала, як можна тихіше, його розбудити. Все-таки спав він дуже чутко, тому варто було мені лише сказати його ім'я, як він розплющив очі й поглянув на мене.

- Що?

- Нас тут убити хочуть, - нервово видала я.

Йому знадобилася лише секунда, щоб зрозуміти мої слова. А ще через пів секунди він уже був на ногах. І до того ж піднявся практично безшумно. Він дістав свою сумку і щось шукав у ній, а мене відверто трусило. Я все думала і думала, чим би могла допомогти, але нічого путнього не приходило в голову. Усі мої винаходи в цій ситуації не могли ніяк допомогти, абсолютно ніяк. І саме в цей непідходящий час у мене виникла геніальна ідея. Так, дуже вчасно... Ідею я запам'ятала та зосередилася на тому, що ж робити зараз: сховатися й не заважати чи якось допомогти.

Еліас саме дістав зі своєї сумки справжню вогнепальну зброю. А вона, між іншим, була заборонена, і не тільки в нашому королівстві. Занадто багато шкоди вона могла наробити. Досвід це вже неодноразово показав. Саме тому було вирішено заборонити будь-яку вогнепальну зброю. І якби я знала, що вона в нього є... то подумала б тричі, чи погоджуватися на його умови.

- Візьми щось важке і трісни того, хто буде лізти у вікно, а я займуся тими, хто біля дверей, - пошепки наказав він мені. Я почала шукати хоча б щось підходяще. Але тут навіть вази чи лампи не було. А подушка навряд чи могла чимось допомогти. Та й стілець не надто хороший вибір - не втримаю. Єдиний варіант був глечик, наполовину наповнений водою.

А через секунду вже було не до роздумів, бо нападники увірвалися до кімнати. Я зуміла знешкодити свого нападника доволі швидко. Спочатку плеснула водою в лице, відволікаючи, потім гепнула глечиком по голові, а потім драбину, яку він приставив до нашого вікна, просто скинула разом із ним. Другий поверх - навряд чи вб'ється, але вдруге вже не захоче полізти.

Еліас знешкодив нападників теж доволі швидко: варто було лише показати пістолет, як вони кинули свої ножі й підняли руки вгору.

- З тобою все гаразд? - звернувся до мене Еліас, відступивши від нападників на два кроки, проте все ще тримаючи їх на мушці. Я була перелякана, але зі мною все було добре. З нами обома все було добре. Та видихнути з полегшенням я не встигла...

- Еліас! Обережно!

Виявилося, що не тільки в нас є вогнепальна зброя. Ті покидьки мали її теж.

Змах руки... Вистріл...

Він пролунав як грім серед ясного неба. А час наче завмер. Я дивилася, як куля повільно виривається з дула пістолета і направляється прямо до Еліаса... Тіло діяло в якомусь тумані, тому другий вистріл я вже не чула, зате через секунду моє плече пронизав пекучий біль.

Що було далі, важко сказати... На якийсь час від болю я просто відключилася... Я ніби все бачила і все чула, але нічого не розуміла... А коли хоч трохи прийшла до тями, в кімнаті була купа народу, Еліас тримав мене за руку, а інший чоловік знущався над моїм і так постраждалим плечем. Злочинці валялися на землі в кайданах. Але дивно було те, що частина присутніх людей мені здалася знайомою... Хіба це не вони супроводжували мене до принца...?

- Еліас? - прошепотіла я, ледве рухаючи язиком. А в самої в голові крутилася ціла купа версій того, що ж зараз тут відбувається. І жодна з них мені не подобалася.

Зрадив? Невже обманув? Невже все одно відправить мене до того принца? І цей біль виявився не менш пекучим, ніж від кулі.

А далі я вже не могла втримати свідомість, лише чула його слова:

- Все буде добре, я обіцяю... все буде добре...

А в думках було тільки одне - обманув...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍