Елізабет Костова - Історик

Я подумав, що він розсміється, але наступну фразу він сказав серйозним тоном:

— Тут знаходяться великі книги, написані для султана про його великі землі. Ось, — він доторкнувся до згортка, — історія Мехмеда, нехай він згниє в пеклі, написана християнським істориком, що виявився підлабузником.

Нехай він теж згниє в пеклі. Я намагався сам знайти цього історика, але він помер, перш ніж я зміг його знайти. Отут відомості про кампанії Мехмеда, написані його власними підлесниками, тут також написано про падіння Великого міста. Ви не читаєте арабською?

— Дуже погано, — зізнався я.

— А! — здавалося, його це побавило. — У мене була можливість вивчити їхню мову й писемність, поки я був бранцем. Ви знаєте, що мене віддали їм у заставу?

Я кивнув, намагаючись не дивитися на нього.

— Так, мій власний батько віддав мене батькові Мехмеда як заставу того, що ми не будемо розпалювати війну проти імперії. Уявіть: Дракула — застава в руках безбожників! Я не гаяв там часу — вивчив про них усе, що тільки міг, аби перевершити їх в усьому. Саме тоді я заприсягнувся робити історію, а не бути її жертвою.

Його голос був таким гнівним, що я мимоволі подивився на нього й побачив, яким жахливим було його обличчя: ненависть переповняла його, куточки його рота піднялися під довгими вусами. І тоді він розсміявся, і звук цей був застрашливим.

— Я переміг, а вони зникли. — Він поклав руку на красиво оздоблену шкіряну палітурку. — Султан боявся мене: заснував орден лицарів, аби переслідувати мене. Вони досі все ще існують десь у Царграді й намагаються докучати мені. Але їх стає дедалі менше й менше, їх чисельність зменшується на очах, у теж час як кількість моїх слуг збільшується по всій земній кулі.

Він випростався.

— Ходімо, я покажу вам інші скарби, а ви висловите мені свої пропозиції щодо того, як класифікувати їх.

Він водив мене від розділу до розділу, виокремлюючи деякі раритети, і я зрозумів, що мої припущення про його систему класифікації були правильні. Особливо велика шафа містила відомості про катування від давніх часів до наших днів. Там були відомості про в’язниці середньовічної Англії, про камери катувань інквізиторів, про експерименти третього Рейху. У деяких книгах доби Ренесансу наводилися зображення знарядь катувань та різних частин людського тіла. Другу частину кімнати було відведено історії церковної єресі, до якої застосовувалося катування всіма тими інструментами. Інший кут був присвячений алхімії, наступний — чаклунству, далі — філософія найнеприємнішого напряму.

Дракула зупинився перед великою книжковою полицею й ніжно поклав на неї руку.

— Це мене особливо цікавить, як і вас, гадаю, зацікавить. Мої біографії.

Кожна книга на цих полицях була якось пов’язана з його життям. Там були праці візантійських й оттоманських істориків — рідкісні оригінали, а також їх перевидання протягом століть. Там були памфлети середньовічної Німеччини, Росії, Угорщини, Константинополя — в усіх розповідалося про його злочини. Багато які з цих книг я ніколи не бачив або ніколи не чув про них, і в мене виникла неусвідомлена цікавість, але потім я стримав себе, згадавши, що в мене більше не буде можливості продовжувати дослідження. Там була величезна кількість книг із фольклору сімнадцятого сторіччя, у яких містилися легенди про вампірів — мене вразило те, що він відверто додав це до своїх біографій. Дракула поклав руку на одне з перших видань Брема Стокера, посміхнувся й нічого не сказав. Потім повільно перейшов до іншого розділу.

— Це теж вам буде дуже цікаво, — зауважив він. — Це праці з історії вашого століття — двадцятого. Дуже гарне століття, я з нетерпінням чекаю продовження. У мій час князь за один раз міг знищити лише одного докучливого ворога. А ви робите це з неймовірним розмахом. Подумайте, наприклад, про таке вдосконалення — від проклятої гармати, що знищила стіни Константинополя, до божественного вогню, який ваша винахідлива країна скинула на японські міста кілька років тому. — Він величаво уклонився, ніби вітаючи мене. — Ви вже читали ці праці, професоре, але, можливо, тепер подивитесь на них під іншим кутом.

Нарешті він запросив мене сісти до вогню, і я знайшов поруч зі своїм ліктем гарячий чай. Коли ми обидва сиділи в наших кріслах, він звернувся до мене:

— Незабаром мені треба буде освіжитися, — тихо сказав він. — Але спочатку я хочу запитати вас.

Мої руки почали тремтіти, і я нічого не міг вдіяти. До цього часу я намагався говорити з ним якнайменше, щоб не викликати його гніву.

— Ви насолоджувалися моєю гостинністю, такою, яку я можу надати тут, і моєю вірою в вас. Ви будете насолоджуватися вічним життям, яким може мало хто похвалитися. Ви можете вільно користуватися найкращим на землі архівом. Вам відкрито такі рідкісні праці, які більше не можна побачити ніде. Усе це — ваше.

Він ворухнувся у кріслі, наче йому було важко довго тримати прямо своє мертве тіло.

— Більше того, ви людина з оригінальною уявою, винятковою акуратністю і тверезим мисленням. Я багато чого навчився із ваших методів дослідження, ваших неабияких знань й уяви вченого. За всі ці якості, а також за колосальний розум я й переніс вас сюди, у свою скарбницю.

І знову він замовк. Я втупився в нього, не в змозі відвести погляд. А він дивився на вогонь.

— Із вашою незаперечною чесністю ви не можете не визнавати уроків історії, — сказав він. — Історія вчить нас, що природа людини — це зло. Досконалість у добрі недосяжна, але досконалість у злі реальна. Чому б вам не використати ваш чудовий розум для того, щоб служити досконалості? Я прошу, друже мій, з власної волі приєднатися до моїх досліджень. Якщо ви зробите так, то позбавите себе від великих страждань, а мене — від великих проблем. Разом ми приведемо історичну науку до таких вершин, яких ще не бачив світ. Що можна порівняти з яскравістю живої історії? Для вас здійсниться мрія будь-якого історика — історія стане для вас реальністю. Ми обмиємо наші розуми найчистішою кров’ю.

І тоді він спрямував на мене всю могутність свого погляду, і очі його палали мудрістю, а червоні губи розсунулися. Це обличчя могло вразити найвитонченішим інтелектом, якби його не спотворювала така ненависть. Я стримував себе, щоб не зомліти, щоб не кинутися до нього й не впасти перед ним навколішки, не під датися йому. Він був лідером, вождем. Він не терпів заперечень.

Я зібрав усю свою любов, яку відчував до