Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

підібрав лопатою всі ті слизькі трупики й відкинув чимдалі від

вежі, а потім підставив полотно лопати дощикові, щоб краплі

змили смертоносний слиз.

І рушив далі, то тут, то там натрапляючи на поодиноких

слимаків на стіні вежі. Цих він зішкрібав на землю і, використовуючи лопату як катапульту, відкидав якнайдалі.

Спочатку це було йому завиграшки й навіть цікаво: ану ж, як

далеко закину цього разу? Але він швидко стомився: плечі й

руки мов горіли від утоми, а кидки ставали все коротші.

Іноді за ним дибав Міллер — мовчки, просто басет-гаундоподібне нагадування Голденові: коли ж нарешті

візьмешся за важливіші справи?

Детектив зник, коли Голден звернув за ріг, де невеличкий гурт

робітників відпочивав біля почасти виритого рову. Вони

намагалися обкопати весь периметр вежі, аби дощ заповнив хоч

по кісточки ту канаву, але робота, з примітивними їхніми

інструментами, посувалася повільно.

Складався цей гурт із трьох жінок і двох чоловіків, озброєних

якимись грубими штрикачами. Вони потягувались і пили

очищену воду з міха. Одна з жінок кивнула капітанові головою, а решта четверо мовби й не помітили його.

І в одного з тих двох чоловіків на штанях сидів слимак.

Він завис на тканині, якраз вище правого коліна. Довкола

смертослиза не видно було слизового сліду. І ніхто з тих п’ятьох

копачів начебто не помічав тієї смертельної небезпеки. Голден

знав: якщо він крикне: «Слимак!» — той чоловік може, не

подумавши, змахнути оте створіннячко рукою. Тож він спокійно

підійшов до нього й сказав:

— Не ворушись!

Той насуплено бликнув на нього:

— Що?

Голден схопив його за плечі й поклав на спину.

— Секс? — запитав другий.

І всі позадкували від Голдена, як чинять мимовільні свідки

тоді, коли починається бійка. А Голден нахилився над

поваленим на землю чоловіком і повторив: «Не ворушись!» Тоді

схопив його штани за холоші та одним дужим ривком здер їх із

нього. І закинув якнайдалі.

— Що ж тут сталось? — запитала та жінка, що єдина

привіталася до нього. Тепер Голден упізнав її. Старіша за інших, але дужа, належала до рудничного начальства. Можливо, старша в цьому гурті копачів.

— Невже ніхто з вас не бачив, що в нього сидить слимак на

коліні?

— Мала вбивця? — пробурмотів хтось.

Голден простяг руку й звів ошелешеного чоловіка на ноги.

— У тебе на штанях сидів смертослиз. Ти прихилявся до цієї

стіни?

— Ні. Але вже й не згадаю. Може, на мить? — признався

чоловік.

— Я ж казав вам, людоньки, — заговорив Голден, спочатку до

врятованого безштанька, а тоді вже обернувшись до їхньої

старшої. — Казав вам: не торкайтеся стін! Слимаки тим

рятуються від води, що видираються на стіни.

Старша потрясла кулаком — на знак згоди:

— Так-так!

— Отже, ви його не бачили, — більше вже не питаючи, виснував Голден. — Погано бачите? Погано бачить у вас яйко?

— Яйко? — здивовано перепитав чоловік.

— Ат, не яйко! Око погано бачить?

— Нє харашо, — погодився чоловік, по-поясанськи стенувши

плечима.

— Ну, оце тобі й ціна того, що ти не сказав старшій про свій

поганий зір — про те, що вже й слимаків не бачиш: не розгледів

смерто слиза — став безштаньком!

— Так-так.

— Ото вертайся всередину, — сказав Голден, легенько

підштовх нувши горопаху в напрямі входу в руйновище, — та

пошукай, попитай, чи не знайдеш чим прикрити свій сором.

— Вибач, босе! — сказав потерпілий і почимчикував геть.

— Хто ще з вашого гурту бачить так само погано? — спитав

Голден старшу гурту. Жінка набурмосилась і здвигнула

плечима.

— Та всі ми кепсько бачимо. Ніхто ж того слимака не розгледів.

— Гаразд, — мовив Голден, почухавши голову. Від того руху

вода, яку тримала його чуприна, так і линула йому за комір. А за

мить він сказав: — Заберіть їх усіх досередини.

— А рів?

— Це вже