Джеймс Еллрой - Секрети Лос-Анджелеса, Джеймс Еллрой

— Просто спробуй його знайти. І — знайдеш ти його чи ні — завтра о дев’ятій ранку зустрічаємося в будинку Мікі Коена. Спробуємо вивідати в нього щось про Дадлі.

— Щось я не бачу тут нікого з Відділу вбивств, — промовив Джек, роздивляючись навколо.

— Виклик прийняли ви з Фіском, так що у Відділі вбивств про це нічого не знають. Ще добу я зможу утримувати інформацію всередині свого відділу.

— Патрулям уже передали опис Мертенса?

— Цим вже опікується половина Відділу внутрішніх розслідувань. Слухай — він просто тупий псих. Ми скоро його знайдемо.

— Припустімо, його знайду я. Ти ж не хочеш, аби він почав розповідати про старі-добри часи і про те, що стосується твого батька…

— Взяти живцем. Я хочу з ним поговорити.

— Ох, — відповів Вінсеннс, — навіть Бад не такий божевільний, як ти.

Ед опечатав будинок.

Потім він зателефонував шефу Паркеру, розповів йому, що скоєно подвійне вбивство, пов’язане із внутрішнім розслідуванням, яке проводять зараз, і імена вбитих необхідно зберегти в таємниці. Розбудив п’ятьох хлопців зі свого Відділу і відправив їх на пошуки Девіда Мертенса. Умовив сусідку, яка викликала поліцію, прийняти заспокійливе, вклав її в ліжко та змусив поклястися, що ім’я Біллі Дітерлінґа не потрапить в газети. Коли з’явилися репортери, він переконав їх, що особи вбитих поки що не встановлено. Потім пройшовся до кінця кварталу, оглянув машину, яку пильно чатував Клекнер. Це був «пакард-каріббеан», який передніми колесами стояв на тротуарі, впираючись бампером у дерево. Водійське сидіння, приладова панель, важіль перемикання передач — усе в крові; на вітровому склі — чіткі криваві відбитки пальців. Клекнер зняв з автомобіля номерні знаки; Ед наказав йому відігнати машину назад до будинку, поставити в гараж і приєднатися до пошуків Мертенса. Після цього Екслі зробив кілька дзвінків з таксофона: старшому черговому у відділок «Ремперт» і до чергового патологоанатома в міський морг. Обом він збрехав, мовляв, за наказом Паркера вбивство повинно залишитися в таємниці протягом найближчих двадцяти чотирьох годин — ніяких розмов із пресою, ніяких звітів про розтин. 3:40 ночі, ніхто з Відділу вбивств на місці злочину так і не з’явився — Паркер дав йому карт-бланш.

Усе було опечатано.

Ед повернувся до будинку. Там було тихо — ані журналістів, ані роззяв. Огороджувальні стрічки та наведені крейдою контури тіл — тіла вже забрали. Криміналісти знімали відбитки пальців та упаковували речові докази. У дверях кухні показався знервований Фіск.

— Сер, я привіз Валберна. З ним Інес Сото. Я помчав шукати його в Лаґуну — ви колись казали, що вони дружать із міс Сото.

— Що тобі розповів Валберн?

— Нічого. Сказав, що буде говорити тільки з вами. Я пояснив йому, що сталося. Усю дорогу він проплакав. Каже, що готовий зробити заяву.

Увійшла Інес. На обличчі — скорботний вираз, нігті обкусані до м’яса.

— Це ти винен. Це через тебе убили Біллі.

— Мені дуже прикро, але я не розумію, про що ти.

— Спершу ти змусив мене шпигувати за Реймондом. А тепер ти зробив оце.

Він зробив крок їй назустріч, але Інес відважила йому ляпас:

— Дай нам спокій!

Фіск схопив її і вивів із приміщення. Делікатно — м’якою хваткою, заспокоюючи голосом. Ед вийшов в коридор, зазираючи до кімнат.

Валберн був у спальні, знімав зі стін фотографії. Очі в нього блищали, голос звучав занадто дзвінко.

— Мені треба щось робити. Якщо я щось робитиму, то все буде в порядку.

Знімаючи якусь групову фотографію, він впустив її на підлогу.

— Мені потрібно від тебе все, що ти знаєш.

— О, ти це отримаєш!

— Це Мертенс убив Гадженса, Біллі і Марсаласа. А ще — Віллі Веннерголма та інших дітей. Мені потрібно знати чому. Тіммі, подивися на мене.

— Ми були разом з 1949 року, — відповів Тіммі, знімаючи наступну фотографію. — Звичайно, не без дрібних сварок та непорозумінь, але ми завжди залишалися разом і любили один одного. Тільки не треба мені тут розповідати, Ед, що ти обов’язково впіймаєш убивцю. Я цього просто не винесу. Я розповім тобі все, що ти хочеш знати, але давай без цього.

— Тіммі…

Валберн жбурнув фотографію об стіну.

— Будь же ти проклятий, Девіде Мертенс!

Кімнатою розлетілися уламки скла. Фотографія впала зображенням вгору: на ній Реймонд Дітерлінґ тримав у руках чорнильницю.

— Почни з порнографії.