Мухтар Омарханович Ауезов - Шлях Абая

завершення справи з муфтіятом, впевнений в успіхові тутешніх чиновників і мулл, яким доручив зібрані петиції надіслати слідом за ним до столиці.

Абай шкодував, що Жабайханова немає. Поетові хотілося зійтись у герці і випробувати на ньому силу свого правдивого слова. Після перепису дев’яносто сьомого року в Абая склалася про Азимхана дуже невигідна думка. Тепер ця людина, із своїм прагненням підкорити казахів чужій і ворожій їм владі муфтія, знову стає йому поперек дороги.

За встановленим тут порядком, треба було спочатку вислухати всіх прихильників об’єднання мусульман. Виступивши від імені міської інтелігенції, студент Сакпаєв намагався висловити своє беззастережне співчуття цій, очевидно, не цілком ясній для нього справі. Попервах він вдавався переважно до жестів: то стискав кулаки, то розкривав долоні, то хапався за широкий приплюснутий ніс.

Усім своїм бундючним виглядом, пухнастими вусами, подвійним підборіддям він прагнув справити враження людини, яка знає ціну собі і своїм словам. Потім він перейшов до живої мови. Рвучко і голосно починаючи фразу, він одразу бентежився, мимрив, ковтав слова. Його плутаної промови майже не було чутно, зрозуміти його думку, якщо вона взагалі була у нього, ніхто не міг. Але одне не викликало сумніву: він цілком і повністю «за»…

Створювалося враження, що Сакпаєв ніколи не вчився по-мусульманськи: замість слова «муфтій» вимовляв «мупті», жодної фрази з книжки процитувати не міг. Не зумівши вимовити арабське «Шейх-уль-Іслам», він мляво покрутив рукою в повітрі і сказав: «Ну, цей самий, як його там, іслам».

Після короткої перерви взяв слово Абай. Він почав з доказів, що казахам нема ніякої потреби коритися муфтію.

— Нам кажуть, що результатом створення муфтіяту буде братська громада, що об’єднує в одну сім’ю послідовників ісламу по всіх країнах. Але ті, що хочуть зблизити нас з мусульманами інших країн, наприклад, Турецького халіфату, прагнуть перш за все віддалити нас від нашого сусіда, російського народу. Хоч про це й не говориться, але це й так цілком зрозуміло. А як же будеш ти існувати, відійшовши від росіян, казанський народе? Залишимо осторонь правовірних з далеких країн, поговорімо про вас, семипалатинські казахи. Ось тече перед вами російська ріка Іртиш… Навіть вода, яку ми п’ємо, зв’язує нас з російським народом! Ти, семипалатинський казах, хліба не сієш, на полі не працюєш. Значить, і хліб, який ти їси, виростив на своїх полях, зібрав, обмолотив і змолов на борошно для тебе російський селянин. Одяг, який ти носиш, посуд у твоєму житлі, будинок, де ти живеш,— у все це вкладено частку російського знання, досвіду і праці. А тобі пропонують відокремитися від цього російського світу!..

Волею історії ми поки що темний народ. Навколо нас густий туман, пітьма невігластва, злигодні наші незліченні. Що потрібне нам перш за все? Світло знання! Якщо самі ми прожили вік свій у темряві, то поспішимо дати світло дітям і онукам нашим, розкрити хоча б їм очі на широкий світ. Ми відстали, там треба поспішати! І тут, тільки захочеш, казахський народе, щедро поділяться з тобою світлом російської науки, справжні друзі наші, передові люди російського суспільства…

Далі — про родинний наш побут… На наших жінках дуже тяжко позначиться скорення муфтію. І без того в несправедливому приниженні живуть дружини й дочки наші. А подумайте про ті народи, де вкоренилося «істинне» мусульманство, де лютує шаріат! Там жінка ще в більшій біді, ніж у нас; життя її схоже на темну могилу. Невже мало ще знедолені казахські жінки! Адже вони ціле своє життя на припоні, як худоба на базарі! Невже повинні ми ще надіти на них чадру і чачван, дати їм паранджу і покривало, зовсім відгородити їх від білого світу?..

…Ми повинні боротися з застарілими і несправедливими звичаями темних наших предків. А муфтіят означає торжество проклятої старовини, неуцтво, сваволю і жорстокість. Ідея всемусульманського об’єднання — помилка, а якщо сказати цілком одверто — ворожа, шкідлива для народу справа. Не піддавайся улесливим словам і брехливим умовлянням, казахський народе! Опам’ятайся, народе мій, і не давай себе скривдити! Ось і все, що хотів я сказати.

Тільки-но Абай замовк, як біднота в залі зашуміла могутнім прибоєм голосів:

— Абай правду каже!

— Оце слово так слово, спасибі Абаю!

— Від усього народу сказав Абай!

— Не треба нам муфтія, без нього проживемо!

Ватажки зборів, мулли, імами та баї, злякано мовчали, не наважуючись виступити проти Абая, щоб не дратувати і без того збуджений народ. Тільки студент Сакпаєв хизувався серед купки зіялів, намагаючись заперечити Абаю.

— Що ж це ви кажете? — вигукував він, сидячи навпочіпки і дивлячись на Абая знизу вгору.— Поет, а звичайнісіньких речей не знаєте! Народу без релігії не буває, Всі порядні народи мають свою релігію! Адже і знання, і наука — все, все від релігії. Гляньте на католиків або на ваших росіян, у них теж є свої князі, дворяни, вчені, поети, і релігія у них є!

— Годі базікати! — різко обірвав студента Абай.— Недарма каже народ: «У горластого дзвона всередині порожньо!» Навіщо обдурюєш ти людей? Передове людство досягло справжнього знання тільки у боротьбі з релігійними мракобісами. А що несеш ти своєму темному народові, захищаючи фанатичне об’єднання мусульман? Я сподіваюся, що ви, казахські інтелігенти, поведете молоде покоління шляхом правди і добра, прокладете йому нові шляхи, а ви стаєте бичем його, суєтні, своєкорисливі чиновники! О, як тяжко розчарувався я у вас! Скільки разів ти ще обдуриш свій народ, скільки разів зрадиш його і продаси! То йди собі, і хай ідуть геть такі самі, як ти! Будь обережний з таким тюре, як цей, запам’ятай його вдачу, казахський народе!

Як бойовий клич, прозвучали слова Абая, і люди підвелись йому назустріч, ладні зім’яти жалюгідну купку переляканих чиновників, імамів та баїв.

— А чого цей адвокатик став другом імамів? — вів далі, уже сміючись, Абай.-— Слово «Шейх-уль-Іслам» вимовити не може, а пнеться в «ревнителі істинної віри». Вже самим цим своїм гріхом він заробив собі прокляття отців духовних. І якщо вони мене назвуть купіром[Купір — грішник.], а тебе — капіром[Капір — невірний.], то ми з тобою обидва чесно заробили свої імена…

Народ з реготом розходився. Абай здобув цілковиту перемогу.

Того ж вечора, за розпорядженням семипалатинського поліцмейстера, Федора Івановича Павлова заарештували, а вночі в домі Абая зробили ретельний обшук. Кілька жандармів протягом трьох годин перевертали догори дном житло ні в чому не винного Кумаша. Вони шукали якийсь папір, що зберігався чи то у Абая, чи то у Павлова. Принаймні так запевняв донос, поданий поліцмейстерові трьома баями і складений майбутнім адвокатом Сакпаєвим. У цьому доносі було сказано,