Євгеній Шульженко - Гра почалась, Євгеній Шульженко

Нагорі посередині мосту було пусто, то му саме в тому місці Оля зупинилась та сіла на підлогу. Ватажок приєдналась до дівчинки, сівши поряд. Алішу випустила та кішка не відходила від подруги, не відводячи погляду від зграї. Собаки ж не проявляли ніякої зацікавленості, позіхали та клали морди на лапи, закривали очі та далі собі спали.

Мілана зняла рюкзак та запропонувала їжу. Батьки завжди вчили, що в гості треба приходити не з пустими руками. Вона дістала шоколадні батончики, пляшку з солодкою газованою водою та сухофрукти. Оля заплескала в долоні та прийняла подарунки. Спочатку відклала, але потім повернула між дівчатами та запропонувала разом все спробувати.

То чому ви знову прийшли сюди? – повторила питання Оля, пережовуючи батончик. Я хочу повернутись до батьків, - відповіла Мілана, - я скучила за ними та вже давно не бачила. Я теж сумую за батьками, - погодилась Оля, - але ж вони сплять. Так, сплять, та вже дуже давно, - сумно відповіла Мілана, - просто я втомилась, мені треба побути трохи самій.

Оля підняла брови та відкривши рота, закрила його рукою. Вона вибачилась перед Міланою, що влаштувала теревені та змушує ватажка втрачати цінний час. Мілана всміхнулась такій поведінці, хоча дівчинка не грала роль, як це робила Маша, колишній ватажок Легіону. Мілана запевнила Олю, що зараз їй добре та приємно поговорити, перепочити. Потім, деякий час сиділи мовчки.

Добре, - Оля порушила мовчанку, - ти собі йди, але ти знаєш, я маю загадати тобі загадку, щоб пропустити, - вона всміхнулась та трохи опустила голову в сторону, дивлячись на Мілану.

Після слів Олі дві собаки тихо встали, наче й не спали зовсім. Вони підійшли до дітей та сіли поряд. Відкрили рота, витягнули язики, наче було дуже жарко. Мілані на якусь мить здалось, що пси прийшли не просто так. Вони мали бути присутні, мали почути правильну відповідь. Це змусило Мілану трохи напружитись.

Отже, слухай, - мовила Оля, загадково звузивши очі, -

Навесні веселить,

Влітку холодить,

Восени живить,

Взимку зігріває.

 

            Мілана підняла брови та закрила очі. Вона повторила загадку в голові. Що може восени веселити? Та що завгодно. Далі. Влітку холодить. Вода? Тінь? Вітер? Восени живить. Теж не ясно. Взимку зігріває. Вітер не підходить, він ніяк взимку не зігріває. Вода? Холодна вода влітку дійсно холодить, а гаряча вода взимку зігріває. Та чому вода навесні може веселити, а восени живити?

            Дівчина відкрила очі, здогадавшись, всміхнулась. Потім все прокрутила в голові ще раз. Відповідь точно була правильна.

Дерево, - відповіла Мілана та пояснила, - навесні дерево веселить, бо розцвітає. Влітку дерево холодить, бо можна заховатись від сонця. Восени дерево живить смачними фруктами. А взимку можна розвести вогнище та погрітись. Правильно, - Оля спочатку насупилась та потім всміхнулась, піднімаючись, - підемо, я проведу вас.

Діти встали. Оля почухала вухо одного з псів, що сидів поряд. Він нахилився до дівчинки, лизнув своїм язиком та голосно залаяв. Дівчата та кішка перейшли міст, спустились сходами вниз. З цієї сторони теж була зграя собак. Та ніхто вже не спав. Сиділи та дивились на дітей. Не ричали, не лаяли. Просто дивились.

Спустившись вниз, Оля потягнула двері та відкрила. З вулиці повіяло холодом, ставало все морозніше. Вітер завивав та розносив сніг в усі сторони, наче грався з ним.

Нагадую, погода зіпсувалась, - мовила Оля та підняла палець вгору, попереджуючи про небезпеку – йди прямо, пройди парк та вийдеш до торгового центру.

Мілана вийшла, Аліша вискочила за нею. Та, коли вона хотіла розвернутись, зрозуміла, що Оля їй по суті підказала куди йти, хоча сама не мала знати звідки ватажок племені Вітрів прийшла.

Можеш нічого не казати, - всміхнулась Оля, закриваючи двері, - і не хвилюйся, з ним все буде добре.

Дівчинка закрила двері та відправила Мілані повітряний поцілунок. Але звідки вона знає, куди треба ватажку йти та про Степана? Це було щось неймовірне. Дівчина дивилась деякий час на Олю, що спокійно підіймалась сходами нагору. Вона потрусила головою, не вірячи, що тільки що почула. Аліша нявкнула та махнула мордою в сторону парку. Треба йти.

Мілана подивилась по сторонам. Дійсно, погода псується з кожною хвилиною. Та зважаючи на почуте від Олі, вона вже була впевнена, що погода дійсно зараз себе покаже. Подруги пішли дорогою, що вела до парку. Пройти парк, завернути до нових багатоповерхівок, минути торгівельний центр та вийти на дорогу до ринку. Від ринку до фортеці племені Зодчих рукою подати.

Як тільки подруги пройшли парк, шлях став неймовірно складним. Вітер кидався на Мілану з Алішею з різних сторін, збиваючи з ніг. Стало настільки холодно, що здавалось наче на вулиці вже мінус п’ятдесят градусів. Місяць заховався за великі темні хмари, з неба повалив сніг. Стало вмить темно. Мілана дістала ліхтарик та увімкнула його на максимальну потужність. Результату це не дало ніякого. Видно було лише сніг, що кружляв в дикому танці. Все інше поглинала темрява.