Елізабет Костова - Історик

побачу я ще коли-небудь денне світло чи я вже приречений на вічний морок і мерехтливе світло свічок — саме це вже було для мене пеклом. Але, принаймні, я міг краще розглянути кімнату: вона була дуже широка, стіни заставлені полицями й великими шафами. Усюди я бачив книги, коробки, згортки, рукописи — величезну колекцію Дракули. Уздовж однієї стіни вишикувалися три саркофаги. Я підійшов ближче. Два менших були порожніми — в одному з них я, напевно, прокинувся вночі.

Потім я побачив найбільший саркофаг: величну труну вишуканих пропорцій. Уздовж одного боку було написане єдине слово латинськими буквами: ДРАКУЛА. Я підніс свічку і ледь не проти волі зазирнув усередину. Там нерухомо лежало величезне тіло. Уперше я добре розгледів його жорстоке обличчя і, незважаючи на відразу, продовжував стояти й дивитися на нього. Його брови були суворо зведені на переніссі, наче йому снився поганий сон, завмерлі очі розплющені, й тому він скидався радше на мертвого, ніж на сплячого. Шкіра була кольору жовтого воску, довгі чорні вії не рухалися, сильні, майже гарні риси обличчя здавалися напівпрозорими. На плечі, заповнюючи саркофаг, спадали довгі чорні локони. Найжахливішою для мене була яскравість його губ, рум’янцю й повнота обличчя, яке у бесіді біля каміна здалося мені худорлявим. Він облишив мене на час, це правда, але вночі він випив десь свою частку. Маленька пляма моєї крові зникла з губ, тепер вони були яскраво-червоного кольору під чорними вусами. Тіло його було таким живим і здоровим, що кров застигла в моїх жилах, коли я побачив, що він не дихає. Його груди не здіймалися й не опускалися навіть на міліметр. Дивно, але одяг на ньому був так само багатий і вишуканий, як і той, що я бачив раніше, але інший: черевики й сорочка яскраво-червоних кольорів, мантія й капелюх із пурпурового оксамиту. Мантія була трохи потерта, а капелюх прикрашало коричневе перо. На комірі сяяли перлини.

Я стояв і дивився, поки не відчув, що від цього дивного видовища можу знепритомніти. Я відійшов від нього на крок і спробував зібрати докупи думки. Усе ще був ранок, до заходу сонця в мене було кілька годин. Спочатку я пошукаю вихід, а потім те, чим можна вбити цього монстра, поки він спить. Тоді, навіть незалежно від результату, я зможу утекти. Я міцно тримав свічку. Досить сказати, що протягом двох годин я обшукував величезну кам’яну кімнату, але так і не знайшов виходу. В одному кінці кімнати, проти каміна, були великі дерев’яні двері з чавунним замком. Я штовхав їх, смикав, поки зовсім не ослабнув. Я не зрушив їх ні на міліметр і вирішив, що вони не відчинялися кілька років, а може, й століть. Більше не було жодних ознак виходу: ні дверей, ні тунелю чи каменю, що хоч якось би зрушувався. Звичайно ж, не було й вікон, та я був упевнений, що ми знаходимось глибоко під землею. Єдиною нішею у стіні була та, у якій стояли три саркофаги, і там теж камені не вдалося зрушити. Для мене було мукою ходити уздовж тієї стіни в присутності Дракули, його нерухомого обличчя й широко розкритих очей. Навіть якщо його очі не рухалися, я відчував, що в них була якась сила спостерігати й проклинати.

Я знову сів біля каміна, щоб відновити свої сили. Тримаючи руки над вогнем, я помітив, що він не згасав, незважаючи на те що в ньому горіли справжні колоди й він видавав приємне тепло. Раптом я вперше зрозумів, що не відчуваю диму. Він горів так цілу ніч? Я затулив обличчя рукою, стримуючи себе. Мені потрібна була кожна крапля моєї розсудливості. До речі, тієї миті я прийняв рішення зберігати свій розум і мораль до останнього. Це буде моїм засобом існування, останнім, що в мене залишився.

Коли я спромігся продовжити пошуки, став систематично перебирати все, чим можна було б знищити це чудовисько. Якщо мені пощастить зробити це, я, мабуть, все одно помру тут сам, так і не знайшовши виходу, але тоді він ніколи не спроможеться із цієї кімнати полювати на весь світ. Мені спало на думку (і не вперше) рятівне самогубство, але я не міг собі цього дозволити. Наді мною вже тяжіла загроза стати таким, як Дракула, а легенда стверджувала, що внаслідок самогубства можна стати живим мерцем навіть без додаткових укусів, таких, якого я зазнав. Жорстока легенда, але не можна нехтувати нею — отже, цей шлях був для мене закритий. Я перевірив кожен куточок, кожен гачок у кімнаті, відкривав шухляди й коробки, перевіряв полиці, тримаючи свічку над головою. Напевно, розумний князь не залишив для мене зброї, яку я зможу використати проти нього, але мені треба було шукати. Я не знайшов нічого, навіть старого уламка дерева, який я міг би якось загострити і зробити кілок. Коли я спробував витягти колоду з вогню, полум’я раптом різко розгорілося, обпалюючи мені руки. Я зробив кілька спроб, але все з тим самим демонічним результатом.

Нарешті я повернувся до великого центрального саркофага, зважившись на останній шанс. Це був кинджал, що Дракула носив на ремені. Його скалічена рука лежала на руків’ї. Кинджал міг бути зроблений зі срібла, у такому разі, якщо наберуся сміливості, щоб узяти його, я зумію його встромити йому в серце. Я сів, щоб зібрати всю мужність і перебороти відразу, потім підвівся й обережно поклав руку на кинджал, піднісши свічку другою рукою. Моє обережне торкання не викликало жодних ознак життя на цьому жорстокому обличчі, але я помітив, що вираз його змінився, ставши ще жорстокішим. Я з жахом виявив, що величезна рука всією своєю вагою лежала на руків’ї і стискувала його. Мені доведеться відсунути її, щоб дотягтися до кинджала, і розтиснути пальці. Я торкнувся руки Дракули і від цього дотику відчув такий жах, що навіть не хочу його описувати тут ні для кого, крім мене самого. Його рука, немов камінь, була стиснута на кинджалі. Я не міг ні зняти її, ні навіть відсунути. Це було все одно, що витягти мармуровий кинджал з руки статуї. У мертвих очах, здавалося, блиснула ненависть. Чи згадає він це, коли прокинеться? Із почуттям відрази я відійшов назад, тому що втомився, і знову сів на підлогу разом зі свічкою.

Нарешті, не досягти успіху в жодному з моїх задумів, я надумав новий план дії. По-перше, я засну на короткий час, поки все ще день, щоб прокинутися задовго до Дракули, аби він