Стівен Кінг - Сплячі красуні

Він натис гачок.

8

Євчині настанови були такими:

1. Залишатися непомітною і не вбивати до настання денного світла!

2. Розкрити кокони Кейлі і Мори!

3. Насолоджуватися життям!

— Йо, мені таке годиться, — сказала Ейнджел. — Але ти певна, що Кейлі з Морою мене не вб’ють, поки я насолоджуватимуся життям?

— Майже напевне, — відповіла Євка.

— Уже добре, — сказала Ейнджел.

— Відчиніть її камеру, — промовила Євка, і вервечка щурів вигулькнула з нори під душовим альковом. Перший щур зупинився під дверима камери Ейнджел, другий виліз на першого, а третій на другого. Формувалася вежа. Сіре тільце щура накладалося поверх сірого тільця щура, неначе шари химерного морозива в ріжок. Євка охнула, коли відчула, що нижній щур задихається.

— О, Матінко, — мовила вона. — Мені так шкода, так шкода.

— Лишень поглянути на це дивовижне циркове лайно, — захоплено сказала Ейнджел. — Ти могла б робити на цьому гроші, сестро. Ти це знаєш?

Верхній щур був найменшим, ще малям. Воно протиснулося в замкову шпарину, і Євка, керуючи його крихітними лапками, впоралася з механізмом, доклавши до цього сил, яких ніколи раніше не мав жоден щур. Двері камери відчинилися.

Ейнджел притаскала пару рушників з душа, спушила їх, поклала на койку і накрила ковдрою. Вона зачинила за собою двері камери. Якщо хтось туди зазирне, здаватиметься, що вона програла битву і нарешті заснула.

Вона вирушила коридором до Крила С, де тепер лежали більшість закутаних в кокони сплячих.

— Прощавай, Ейнджел, — гукнула Євка.

— Йо, — відповіла Ейнджел. — Ще побачимось. — Вона затрималася з рукою на дверях. — Ти чуєш крики десь вдалині?

Євка чула. І знала, що це виборний Берт Міллер валує через кульове поранення у себе в нозі. Його вереск доносився у в’язницю крізь вентиляційні канали. Ейнджел не було потреби цим перейматися.

— Не хвилюйся, — сказала Євка. — Це всього лиш один чоловік.

— О, — кивнула Ейнджел і пішла.

9

Під час розмови Ейнджел з Євкою Джінет сиділа під стіною навпроти камер, слухала і дивилася. Тепер вона обернулася до Дейміена, вже стільки років мертвого і похованого за сто миль звідси, який, тим часом, сидів поруч неї. В його стегні стирчала викрутка, і кров звідти витікала на підлогу, хоча Джінет її зовсім не відчувала, навіть якоїсь вогкості. Що було дивно, оскільки вона сиділа просто в калюжі його крові.

— Ти це бачив? — спитала вона. — Отих пацюків?

— Йо, — відгукнувся Дейміен. Голосом високим і скрипучим, імітацією її голосу. — Я бачу цих пацючків, Джіні-бейбі.

«Тьху, — подумала Джінет. — Був нормальним, коли знову з’явився в її житті, але тепер уже починає дратувати».

— Отакі-от точно пацюки гризуть мій труп через те, що ти мене вбила таким чином, Джіні-бейбі.

— Вибач.

Вона торкнулася свого обличчя. На доторк, ніби плаче, але ж у неї сухе обличчя. Джінет почала дряпати собі лоба, глибоко вганяючи нігті, намагаючись дістати бодай трохи болю. Вона гидилася бути божевільною.

— Нумо. Помацай, — підсунувся Дейміен, наблизивши своє обличчя. — Вони мене обгризи геть до кісткового мозку.

Його очі були чорними норами: пацюки виїли очні яблука. Джінет не хотілось дивитися, вона хотіла заплющитися, але якщо так зробить, розуміла вона, на неї чатує сон.

— Що ж це за мати, яка дозволяє, щоб таке зробили татові її сина? Вбити і дозволити пацюкам його жувати, неначе він якийсь чортів шоколадний батончик «Баттерфінгер»?

— Джінет? — погукала Євка. — Агов. Послухай сюди.

— Не зважай на ту курву, Джіні, — сказав Дейміен. При цьому з рота у нього випало мале щуреня. Воно впало Джінет у пелену. Вона, скрикнувши, ляснула рукою по ньому, але його там не було. — Мені потрібна твоя увага. Дивись мені в очі, дурепо.

Євка сказала:

— Я рада, що ти не заснула, Джінет. Я рада, що ти не послухалася мене. Дещо відбувається по інший бік, і… ну, я гадала, що буду цим задоволена, але, мабуть, я м’якшаю у своєму старому віці. Наздогад усе це триває досить довго. Я б воліла, щоб уже відбувся об’єктивний розгляд справи.

— За що це ти говориш?

У горлі Джінет боліло. Їй боліло у всьому тілі.

— Ти хочеш знову побачити Боббі?

— Звісно, я хочу його побачити, — сказала Джінет, ігноруючи Дейміена. Це вдавалося їй робити дедалі простіше. — Звісно, я хочу побачити мого синочка.

— Тоді гаразд. Слухай уважно. Між цими двома світами є таємні шляхи — тунелі. Кожна жінка, коли засинає, проходить одним із них, але є ще інший — дуже особливий — який починається біля дуже особливого дерева. Він веде в обох напрямках. Ти зрозуміла?

— Ні.

— Зрозумієш, — сказала Євка. — На іншому кінці цього тунелю є одна жінка, і вона намірилися його закрити, якщо хтось їй не завадить. Я поважаю її позицію, як на мене, вона цілком адекватна, чоловічий вид діяв ницо по цей бік Дерева, хоч як поблажливо не оцінюй, цього висновку не змінити, але кожна заслуговує на слово. Одна жінка — один голос. Не можна дозволити Ілейн Наттінг вирішувати за всіх.

Євка приклалася обличчям до ґрат своєї камери. Молода парость зростала в неї на скронях. Її очі золотаво-брунатного кольору були очима тигриці. Нетлі купчилися в її волоссі, згромаджуючись у тріпотливу стрічку. «Вона чудовисько, — подумала Джінет, — але ж вродлива».

— Який це має стосунок до Боббі?

— Якщо Дерево згорить, цей тунель закриється. Ніхто ніколи не зможе повернутись. Ні ти, ні жодна інша жінка. Кінець стане неминучим.

— Нє, нє, нє. Він уже неминучий, — проказав Дейміен. — Іди спати, Джіні.

— Ти можеш нарешті заткнутися! Ти мертвий! — закричала на нього Джінет. — Мені шкода, що я тебе вбила, і я будь-що зробила б, аби це скасувати, але ти був жорстоким до мене, і що зроблено — те зроблено, тож просто заткни свого рота нахер!

Ця заява луною прогулялася в тісних межах Крила А. Там не було Дейміена.

— Гарно сказано, — похвалила Євка. — Хоробро! А тепер послухай мене, Джінет: я хочу, щоб ти заплющила очі. Ти підеш крізь тунель — твій тунель — але цього не пам’ятатимеш.

Джінет подумалося, що тут вона вже розуміє.

— Тому що я спатиму?

— Саме так! Щойно ти опинишся по інший бік, тобі покращає, ти почуватимешся так, як давно вже не почувалася. Я хочу, щоб ти пішла слідом за лисом. Він приведе тебе туди, куди тобі потрібно. Пам’ятай: Боббі і Дерево. Одне залежить від іншого.

Джінет дозволила своїм очам зімкнутися. Боббі, нагадала вона собі. Боббі, і Дерево, і той тунель, що веде в обох напрямках. Той, що його одна