Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

class="calibre1">— Дякую вам.

— І я дякую вам, докторесо Окойє.

Двічі, як не тричі, кивнули вони одне одному головою, вочевидь неспроможні вирватися з моменту прощання. Та, зрештою, вона крутнулася на каблучкý й подалася назад, маневруючи поміж гуртами й купками людей, що отаборилися

на підлозі руйновища. Хтось із поселенців плакав, хитаючись

уперед-назад. Елві проскочила повз нього й шаснула до

лабораторії. Поки її не було, прийшла Іма й, сівши «по-турецьки» на підлозі, порівнювала свої дані з тими, що зібрала

Лусія. Елві й не здогадувалася, наскільки помітно ослаб її зір за

останній час, поки не спробувала зазирнути через їхні плечі.

Імин ручний термінал вона побачила як розпливчасту пляму

чогось біло-блакитного — позірно десь так само ніби

позбавлений інформації, як і те хмаровиння вгорі.

— Погодився він? — напруженим, немов натягнутий дріт, голосом запитала Іма.

— Погодився, — відповіла Елві, сідаючи за хімічний пристрій.

Треба було знову наповнити міх для води. Скоро, зовсім скоро

мав настати час, коли доведеться зупинити водоочисний процес, аби Елві могла робити на цьому пристрої свої аналізи. Але ще не

настав. Вона поміняла наповнений і порожній міхи місцями.

— А історію взяли в нього? — запитала Лусія.

— Медичну? Ні. Я подумала: мо’, ви зможете це зробити?

— Як скажете, — відповіла Лусія, підводячись на рівні ноги. —

Він повернувся до головної кімнати?

— Повернувся, — мовила Елві, ставши навколінці над пультом

пристрою. Пляма бруду затемнила зчит даних, та коли вона

очистила табло, то з’ясувала: ще може розрізняти літери. — Я

введу кілька програм для аналізу його крові.

— І для сльозової рідини?

— Либонь, добра ідея, — сказала Елві. — Просто аби

відстежити, чи є які відхилення від звичайної норми.

— То й добре, — мовила Лусія. Коли вона рушила до дверей, її

кроки були мов трохи сповільнені. Вагання. Елві задумалась: як

довго ще зможе працювати ця лікарка? Та це саме запитання

стосувалося й усіх їх. Часу не було.

— Щось нового у твоїх даних? — запитала вона Іму.

— Збігається, — відповіла Іма. — Хоч би що це було, воно не

розрізняє, де ми, а де скватери.

— Оце ж вона і є, єдина новина.

* * *

Години спливали за годинами, а Елві й не помічала цього. Її

розум та увага вивели її поза межі світу хвилин і годин — у таке

місце, яке визначалося дослідними пробігами й затримками з

видачею інформації, а сповільнювалося лише в міру

поступового ослаблення її зору. Ще до того, як висвітилися

результати Голденових аналізів, вона визбирувала, скільки

могла, крихти інформації зі зразків того організму, розносячи

по категоріях, хоча з того всього тільки й пуття було, що

знайдені аналогії з іншими рослинами, чи тваринами, чи

грибами. Відчуття того, що часу лишається все менше, довго

давило, мов який згубний запах, аж поки вона й зовсім

перестала на нього зважати. Лишилася проста радість від того, що робиш те, що в тебе виходить найкраще. Її обрано для цього

призначення завдяки тому, що біологічні системи становили

для неї сенс; продиратися крізь заплутані проблеми було їй

завиграшки. Скільки назбирала вона, скільки наколекціонувала

тих даних за місяці, що спливли. Це була така краса:

спостерігати цей новий світ, розкривати найперші його

таємниці. Але ж це й легко було! Перший-ліпший аспірант міг

би назбирати всіх тих самих зразків, що й вона назбирала.

Ця робота була тяжка, але ж це її праця. І хоча її лякав той

факт, що від цього залежало питання життя чи смерті всіх

людей на Новій Землі, радості від своєї праці їй не поменшало.

— Тобі треба попоїсти, — сказав Фаєз.

— Я ж щойно попоїла, — відповіла вона. — Ти дав мені ту

плитку.

— То було десять годин тому, — лагідно уточнив він. — Ти

мусиш підкріпитися.

Елві зітхнула й відкинулася назад