Болеслав Прус - Фараон

В одні ноші молодші жерці поклали сонного Лікона з мішком на голові, у другі верховний жрець сів сам і, оточений кількома верхівцями, галопом помчав до Фаюму.

Уночі з чотирнадцятого на п’ятнадцяте паофі жрець Саменту, виконуючи обіцянку, дану фараонові, потайним коридором, який знав тільки він, пробрався в Лабіринт. В руці у нього була в’язка смолоскипів, з яких горів лише один, а за плечима в нього був невеликий кошик з приладами.

Саменту дуже легко переходив із зали до зали, з коридора до коридора, одним дотиком відсуваючи кам’яні плити в колонах і стінах, де були потайні двері. Іноді він вагався і тоді відшукував таємні знаки на стінах та порівнював їх із знаками на чотках, що висіли в нього на шиї.

Через півгодини він був у скарбниці, звідки, відсунувши плиту в підлозі, пробрався до зали внизу. Зала була низька, але широка. її стелю підтримувало безліч приземкуватих колон.

Саменту поклав кошика і, засвітивши два смолоскипи, почав читати написи на стінах.

«Хоч я й бридкого вигляду, — промовляв один з написів, — але я справжній син богів, бо гнів мій страшний. Надворі я обертаюся на стовп вогню й вибухаю блискавками. Замкнений, я — грім і руїна, і немає будівлі, яка могла б вистояти перед моєю силою… Вгамувати мене може лише свята вода, яка відбирає в мене силу. Але мій гнів з однаковою силою народжується з вогню, так само як із найменшої іскри. Переді мною все руйнується і падає. Я — мов Тифон, що валить найвищі дерева й жбурляє каміння».

«Одне слово, кожен храм має свої таємниці, яких інші не знають!..» — подумав Саменту.

Він відкрив одну колону і витяг з неї великий горщик. На ньому була покришка, приліплена воском, а в ній отвір, крізь який проходив довгий і тонкий шнур, що закінчувався всередині колони, невідомо де.

Саменту відрізав шматок шнура, підніс його до смолоскипа — й шнур миттю спалахнув з тихим сичанням.

Тоді він обережно зняв ножем, покришку і побачив у горщику ніби пісок і попелясті камінці. Жрець витяг кілька камінців і, відійшовши вбік, торкнувся до них смолоскипом. Вмить спалахнуло велике полум’я, і камінці зникли, залишивши після себе густий дим і неприємний запах.

Саменту знову взяв трохи попелястого піску, висипав на підлогу, засунув у нього шматочок шнура, який знайшов біля горщика, і. все це накрив важким каменем. Потім підніс до шнура смолоскип, шнур затлівся, і враз камінь у стовпі вогню злетів угору.

— Ну от, я вже маю його, цього сина богів, — мовив з усміхом Саменту. — Скарбниця вже не завалиться…

Він почав ходити від колони до колони, відкриваючи потайні плити і витягаючи звідти заховані горщики. Біля кожного був шнур, який Саменту перерізав, а горщики відставляв убік.

— Ну, — говорив сам з собою жрець, — його святість міг би подарувати мені половину цих скарбів, принаймні… зробити мого сина номархом!.. Він, напевне, зробить це, бо є благородним володарем… А я заслуговую щонайменше на храм Амона в Фівах…

Таким способом порятувавши нижню залу, Саменту повернувся до скарбниці, а звідти пробрався до верхньої зали. Там теж були на стінах написи та численні колони, а в них заховані горщики з підведеними шнурами і наповнені камінцями, які від дотику вогнем вибухали.

Саменту поперетинав шнури, повитягував горщики з колон і жменьку попелястого піску зав’язав собі в хустку.

Потім, втомлений, сів відпочити. У нього згоріло вже шість смолоскипів; ніч уже підходила до кінця.

— Ніколи не думав, — сказав він собі, — що тутешні жерці мають таку дивну речовину… Адже нею можна було б розвалити ассірійські фортеці!.. Правда, ми теж не все відкриваємо нашим учням.

Стомлений, він почав марити. Зараз Саменту вже був певний, що займе найвище Становище в державі, вище від того, яке посідав Гергор.

Що ж він тоді зробить?.. Дуже багато. Забезпечить мудрість і майно своїм нащадкам. Постарається здобути таємниці всіх храмів, що безмежно зміцнить його владу, а Єгиптові забезпечить перевагу над Ассірією!

Молодий фараон насміхається з богів, і це допоможе Саменту встановити віру в єдиного бога, наприклад, Осіріса, і з’єднати фінікійців, євреїв, греків та лівійців в одну державу під владою Єгипту.

Потім він почне будувати канал, який має з’єднати Червоне море з Середземним. Вздовж каналу він побудує фортеці і поставить велике військо. Вся торгівля з незнаними народами Сходу і Заходу перейде в руки єгиптян.

Отже, треба мати великий флот та єгипетських матросів… А насамперед треба підкорити Ассірію, яка з кожним роком стає небезпечнішою… Треба приборкати підступних і жадібних жерців… Хай будуть мудрецями, хай живуть у достатку, але нехай слугують державі, а не визискують її на свою користь, як це вони роблять зараз…

«Вже в місяці гатор, — мріяв Саменту, — я буду володарем!.. Молодий фараон надто любить жінок і військо, щоб клопотатися державними справами. А якщо в нього не буде синів, тоді мій син, мій син…»

Жрець отямився. Ще один смолоскип догорів, і пора було залишати підземелля.

Він підвівся, забрав свій кошик і вийшов із зали над скарбницею.

«Не треба мені помічників… — думав він усміхаючись. — Я сам усе зробив… я сам… зневажений жрець Сета!..»

Саменту минув уже кільканадцять кімнат і коридорів, коли раптом зупинився… Йому здалося, що на підлозі зали, до якої він зайшов, бачить тоненьку смужку світла…

Вмить його охопила така страшна тривога, що він погасив смолоскип. Але й смуга на підлозі теж зникла.

Саменту напружив слух, та чув лише, як гучно б’ється його серце.

— Мені привиділося!.. — мовив він.

Тремтячими руками він витяг з кошика невеличку посудину, де тліла губка, і знову засвітив смолоскип.

«Мені дуже хочеться спати…» — подумав.

Потім жрець розглянувся по залі і підійшов до стіни, де були потайні двері. Натиснув гвіздок, але двері не відчинялися. Натиснув удруге, втретє… знову нічого.

— Що це таке? — спитав він себе здивовано.

Він уже забув про світляну смужку. Йому здавалось, що він натрапив на нову, нечувану перешкоду. Стільки сотень потайних, дверей він відчиняв у своєму житті, стільки відчинив їх у Лабіринті, що цього несподіваного опору ніяк не міг збагнути.

Тут його знову охопив жах. Він заметався від стіни до стіни, скрізь шукаючи потайних дверей. Нарешті натрапив на одні. Саменту глибоко зітхнув і опинився у величезній залі, заповненій, як завжди, колонами, його смолоскип ледве вихоплював з темряви невеличку частину простору, а решта потопала в густому мороці.

Темрява, ліс колон і насамперед усе незнайоме в залі додали Саменту відваги. Десь на дні