Дебора Харкнесс - Сповідь відьом. Тінь ночі

— А мені здалося, що моя вагітність спонукатиме тебе залишити книгу в нас.

— Мабуть, мої запитання не потребують негайних відповідей, як здавалося мені раніше. — Підкреслюючи сказане, він поклав книгу на підлогу, прибираючи її з виду. — Я гадав, що вона розкаже мені, хто я і що роблю в цьому світі. Але, можливо, я вже знаю відповідь на це запитання.

Я мовчала, чекаючи пояснень.

— Після всіх моїх пошуків я дізнався, що є тим, ким завжди був: Метью де Клермоном. Чоловіком. Батьком. Вампіром. А живу я заради одного: залишити після себе слід на землі.

33

Пітер Нокс ішов подвір’ям Страгівського монастиря в Празі, ретельно обходячи калюжі. Він здійснював свій звичний щорічний об’їзд бібліотек Центральної та Східної Європи. Коли приплив туристів та науковців спадав до мінімуму, Нокс переміщувався від одного давнього книгосховища до другого, щоб пересвідчитися, чи в них за останній рік не вигулькнуло нічого такого, що могло б спричинити неприємності для Конгрегації і для нього. У кожній бібліотеці він мав надійного інформатора, штатного працівника на посаді достатньо високій, щоб мати доступ до книг та манускриптів, але не достатньо високій, щоб цей інформатор міг принципово виступити проти того факту, що декотрі раритети просто… зникали з бібліотек.

Такі візити Нокс робив регулярно відтоді, як захистив свою докторську дисертацію і почав працювати на Конгрегацію. Із часів Другої світової війни відбулося багато змін, і адміністративна структура Конгрегації також змінилася, йдучи в ногу з часом.

У результаті транспортної революції дев’ятнадцятого сторіччя залізниці та автомобілі уможливили новий стиль управління, коли кожен вид сам слідкував за порядком серед своїх представників, а не здійснював контроль над якоюсь географічною одиницею, як раніше. Новий стиль означав більше поїздок і обміну кореспонденцією, які стали можливими в Добу Пари. Філіп де Клермон багато допоміг у плані модернізації роботи Конгрегації, хоча Пітер Нокс підозрював, що зробив він це не стільки для впровадження прогресу, скільки для ретельнішого оберігання вампірських таємниць.

А потім світові війни зруйнували комунікаційні й транспортні мережі, і Конгрегації довелося повернутися до своїх старих методів управління. Було вирішено, що найбільш оптимальний шлях — це розбити земну кулю на сегменти, аніж гасати нею туди-сюди в пошуках якогось конкретного індивіда, звинуваченого у порушенні правил. Якби Філіп був живий, то ніхто б не насмілився запропонувати таку радикальну новацію. На щастя, колишній голова родини де Клермонів відійшов у кращий світ і тому не міг протистояти змінам. Інтернет і електронна пошта загрожували зробити такі поїздки непотрібними, але Нокс шанував традиції і дотримувався їх.

Шпигуном Нокса в бібліотеці Страгівського монастиря був чоловік середнього віку на ім’я Павел Сковайся. Він був смаглявий, як житній хліб, і носив окуляри комуністичної доби, які відмовлявся міняти на інші, й ніхто не знав, чи це небажання було викликане історичними або просто сентиментальними причинами. Зазвичай, двоє чоловіків зустрічалися в броварні монастиря з блискучими мідними чанами, де подавали прекрасне бурштинове пиво, назване на честь Святого Норберта, чиї тлінні останки спочивали неподалік.

Але цього року Сковайся і справді дещо розшукав.

— Це — лист. На івриті, — прошепотів Павел у слухавку. Він підозріло ставився до новітніх технологій, стільникового телефону не мав, а до електронної пошти відчував огиду. Саме тому його й взяли на роботу до відділу зберігання, де його старорежимний підхід не міг уповільнити впевнений марш бібліотеки до модерності.

— А чому ви шепочете, Павеле? — роздратовано спитав Нокс. Єдиною проблемою зі Сковайся було те, що він мислив себе шпигуном, викресаним із криги Холодної війни. Результатом стало те, що він був полохливим і злегка поведеним на таємничості.

— Тому що мені довелося роз’єднати книгу, щоб його дістати. Хтось сховав його під форзацом примірника твору Йоганнеса Рохліна «De Arte Cabalistica», — пояснив Сковайся з наростаючим збудженням. Нокс поглянув на годинник. Було так рано, що він навіть кави не попив. — Мусите прийти негайно. У ньому йдеться про алхімію та отого англійця, який працював на Рудольфа Другого. Цей лист може виявитися важливим документом.

Нокс встиг на другий рейс із Берліна. А потім Сковайся тихцем провів його до тьмяної кімнатки у підвалі бібліотеки, освітленою єдиною круглою лампочкою.

— А чи не можна було б зайнятися нашою справою в більш зручному місці? — спитав Нокс, підозріло розглядаючи металевий стіл (також із комуністичної доби). — Це що — гуляш? — спитав він, показуючи на липку пляму на поверхні столу.

— Стіни мають вуха, а долівка — очі, — сказав Сковайся, витираючи пляму рукавом свого коричневого светра. — Тут безпечніше. Сідайте. І дозвольте принести вам листа.

— І книгу, — різко кинув Нокс. Сковайся обернувся, здивований його тоном.

— Так, звісно. І книгу теж.

— Це не книга «Про мистецтво Кабали», — сказав Нокс, коли Сковайся повернувся. Із кожною хвилиною він дедалі більше дратувався. Твір Йоганнеса Рохліна був тоненьким елегантним томиком. А ця потвора мала, мабуть, не менше восьмисот сторінок.

— Це — праця Галатіно «De Arcanis Catholicae Veritatis». А в ній — Рохлін. — Недбале ставлення до точних бібліографічних деталей було предметом особливої ненависті Нокса.

— Титульна сторінка має написи на івриті, латині та французькій. — Сковайся різко підняв обкладинку. Оскільки підставки для палітурки не було, Нокс не здивувався, почувши, як книга загрозливо тріснула. Він тривожно поглянув на чеха.

— Не хвилюйтеся, — заспокоїв його той. — Вона не внесена до каталогу. Я знайшов її лише тому, що вона лежала поруч з іще одним примірником, який збиралися відіслати до палітурні. Цей екземпляр, вочевидь, потрапив сюди помилково, коли 1989 року монастирю повернули його книги.

Нокс ретельно роздивився титульну сторінку та написи на ній.

Beniamin lupus rapax mane comedet praedam et vespere dividet spolia.

Benjamin est un loup qui déchire: au matin il dévore la proie, et sur le soir il partage le butin.

— Старовинний